Братам українцям
Що ми, браття українці, з вами наробили,
Нащо мати Україну майже загубили?
Відреклися від коріння свого вікового,
Свою віру загнобили, рідне руське слово…
Прокляли своїх героїв, зрадників шануєм…
Ось як, браття українці, з вами ми пануєм.
Ми Петлюру та Бандеру підняли до гори,
Чорне ми назвали білим, а червоне чорним.
Чи нам, браття українці, вуха закладає
Що не чуємо як попіл Бульби калатає?
Зрадили Тараса пам’ять, Ковпака забули,
Чужий досвід не придбали, свого не набули.
Іноземцям рідну землю продали за гроші
Й жебракуємо по світу, милостиню просим.
Час пробив, прийшла година, досить зволікати,
Повертаймося до себе, додому, до хати.
Годі жертву удавати, в прийми набиватись.
Нам, слов’янам, між собою треба родичатись.
Гай шумить та степ шепоче, до нас промовляє:
«Той не знайде щастя-долі хто своїх не знає.
Нацькували вас, панове, на брата рідного.
Схаменіться, відцурайтесь того наносного.
Незалежнісь загубили, гідність проскакали,
Самостійність славнозвісну байденам віддали.
Дядько Сем для вас не має правила писати,
Ані ляхи гонорові тут хазяйнувати...»
Яким шляхом, українці, будем прямувати:
Рятувати Україну або руйнувати?
За Хмельницьким чи Мазепой - треба визначатись,
Бо не можуть ці обидва разом сполучатись.