З поверненням.
У цьому вся я. Зранку здається, що все добре, ввечері не можу заснути і сижу до четвертої, стомлена від власної безпричинної знервованості. Не знаю, звідки взявся дурний тривожний стан, бо наче все краще ніж навіть може бути. Хто знає, можливо настільки звикла до декого поруч, що важко заснути без нього?
Коли в моєму житті різко стається щось не так, то уява малює мені великий вантажний потяг, вагонів так на півсотні, який сходить з рельс. Особливо яскраво уявляються мені іскри, що сипляться з-під колес. У вухах стоїть несамовитий писк гальм, а на сердце тисне почуття, що ніщо в житті не буде інакше.
Так було нечасто. Думаю пальців рук вистачить перерахувати. Власне я не про це, а про те що після кожного такого разу треба знаходити в собі сили цей потяг знову чинити та ставити на рельси.
Мені вже майже пора в дорогу.