Матеріали до історії села Забір'я. Легенда про вовків.
В кінці позаминулого сторіччя оселився в Забір’ї відставний офіцер. Він збудував у селі водяного млина і жив на прибутки з нього. З цім офіцером пов’язане оповідання про дивну пригоду з вовками.
Розказують, (про це було написано і в «літопису» попа), що один забірський чоловік знайшов у бору в норі під корінням поваленої сосни чотирьох вовчат, узяв їх у свій мішок і приніс, вже під вечір до «збірної ізби», де в той час, як і в кожну суботу, гуляли в карти.
Він висипав вовчат з мішка. Вовчата були забавні, вони весело борюкалися між собою, сміливо брали в людей з рук хліб. Побачив вовчат офіцер і став просити; «Продай їх мені», але присутні стали заперечувати: «Тепер ці вовчата є наша спільна забавка. Як хочеш забрати їх до себе, то постав для нас усіх два відра горілки».
Офіцер погодився, приніс з казьоного шинка горілку, а вовчат забрав до себе.
Аж тут на ранок по всьому селу скот реве і виходить з хлівів, а як почав розвіюватись над болотом уранішній туман, стало видно, що з гущавини вільхів на болото повиходили тисячі вовків, а перед ними бігає взад-вперед вовчиця.
Пішли люди до офіцера - «Віддай, кажуть, вовчат». - «Ну, коли вже таке діло, то беріть».
Той чоловік, що спіймав вовчат, узяв їх знову в мішок, поніс на болото і випустив.
Побігли вовчата до вовків, а вовчиця їм назустріч; обнюхала вовчат і повела до вовчої зграї.
Тоді вся зграя вовків повернула і рушила вверх по болоту і вовки далеко навкруги Забір’я зникли.
[Читать на русском языке]
Легенда о волках.
В конце позапрошлого столетия поселился в Заборье отставной офицер. Он построил в селе водяную мельницу и жил на доходы с нее. С этим офицером связан рассказ о странном происшествии с волками.
Рассказывают, (об этом было написано и в «летописи» попа), что один забирский нашел в лесу в норе под корнями поверженной сосны четырех волчат, взял их в свой мешок и принес, уже под вечер в «сборную избу», где в то время, как и в каждую субботу, играли в карты.
Он высыпал волчат из мешка. Волчата были забавные, они весело боролись между собой, смело брали у людей из рук хлеб. Увидел волчат офицер и стал просить, «Продай их мне», но присутствующие стали возражать: «Теперь эти волчата наша общая игрушка. Если хочешь забрать их к себе, то выставляй для нас всех два ведра водки».
Офицер согласился, принес мз казенного кабака водку, а волчат забрал к себе.
Вдруг на утро по всей деревне скот ревет и выходит из хлевов, а как начал рассеиваться над болотом утренний туман, стало видно, что из зарослей ольхи на болото вышли тысячи волков, а перед ними бегает взад - вперед волчица.
Пошли люди к офицеру - «Отдай, говорят, волчат». - «Ну, когда уже такое дело, то берите».
Тот человек, который поймал волчат, взял их снова в мешок, понес на болото и выпустил.
Побежали волчата к волкам, а волчица им навстречу; обнюхала волчат и повела к волчьей стае.
Тогда вся стая волков повернула и двинулась вверх по болоту и волки вокруг Заборья навсегда исчезли.
Розказують, (про це було написано і в «літопису» попа), що один забірський чоловік знайшов у бору в норі під корінням поваленої сосни чотирьох вовчат, узяв їх у свій мішок і приніс, вже під вечір до «збірної ізби», де в той час, як і в кожну суботу, гуляли в карти.
Він висипав вовчат з мішка. Вовчата були забавні, вони весело борюкалися між собою, сміливо брали в людей з рук хліб. Побачив вовчат офіцер і став просити; «Продай їх мені», але присутні стали заперечувати: «Тепер ці вовчата є наша спільна забавка. Як хочеш забрати їх до себе, то постав для нас усіх два відра горілки».
Офіцер погодився, приніс з казьоного шинка горілку, а вовчат забрав до себе.
Аж тут на ранок по всьому селу скот реве і виходить з хлівів, а як почав розвіюватись над болотом уранішній туман, стало видно, що з гущавини вільхів на болото повиходили тисячі вовків, а перед ними бігає взад-вперед вовчиця.
Пішли люди до офіцера - «Віддай, кажуть, вовчат». - «Ну, коли вже таке діло, то беріть».
Той чоловік, що спіймав вовчат, узяв їх знову в мішок, поніс на болото і випустив.
Побігли вовчата до вовків, а вовчиця їм назустріч; обнюхала вовчат і повела до вовчої зграї.
Тоді вся зграя вовків повернула і рушила вверх по болоту і вовки далеко навкруги Забір’я зникли.
[Читать на русском языке]
Легенда о волках.
В конце позапрошлого столетия поселился в Заборье отставной офицер. Он построил в селе водяную мельницу и жил на доходы с нее. С этим офицером связан рассказ о странном происшествии с волками.
Рассказывают, (об этом было написано и в «летописи» попа), что один забирский нашел в лесу в норе под корнями поверженной сосны четырех волчат, взял их в свой мешок и принес, уже под вечер в «сборную избу», где в то время, как и в каждую субботу, играли в карты.
Он высыпал волчат из мешка. Волчата были забавные, они весело боролись между собой, смело брали у людей из рук хлеб. Увидел волчат офицер и стал просить, «Продай их мне», но присутствующие стали возражать: «Теперь эти волчата наша общая игрушка. Если хочешь забрать их к себе, то выставляй для нас всех два ведра водки».
Офицер согласился, принес мз казенного кабака водку, а волчат забрал к себе.
Вдруг на утро по всей деревне скот ревет и выходит из хлевов, а как начал рассеиваться над болотом утренний туман, стало видно, что из зарослей ольхи на болото вышли тысячи волков, а перед ними бегает взад - вперед волчица.
Пошли люди к офицеру - «Отдай, говорят, волчат». - «Ну, когда уже такое дело, то берите».
Тот человек, который поймал волчат, взял их снова в мешок, понес на болото и выпустил.
Побежали волчата к волкам, а волчица им навстречу; обнюхала волчат и повела к волчьей стае.
Тогда вся стая волков повернула и двинулась вверх по болоту и волки вокруг Заборья навсегда исчезли.