Оповіді забірського літопису
До самої війни 1941 року зберігався знайдений серед паперів у Забірській церкві літопис більш як за 250 років, про минуле Забір‘я, складений року 1907 за архівними документами одним із забірських попів. Його зміст складався головним чином з перечислення імен попів, д‘яків і д‘ячків, з якого по який рік хто з них служив у забірській церкві, коли будувалася замість старої нова церква та хто давав на церкву великі пожертви. Але там було між іншим записано й такі оповідання:
«В суботу гуляли в «збірній ізбі» в карти. Дійшло до поножовщини і одного з гравців, на прізвище Король, закололи. Вбивцю зв‘язали, й на другий день стражники повели його до Києва. Назустріч верталися з Києва забірські молошниці. Заарештований кричав їм: «Перекажіть моїм родичам, щоб прийшли до мене в острог, бо я останній гайдамака, що знає, як увійти в Круту Гору». Коли родичі його на другу неділю прийшли в острог, то вже не застали його живим».
Ось другий розказ літопису:
«Один забірський чоловік помітив, що його дванадцятирічна дочка бавиться якимись золотими прикрасами й не признається, звідки вони в неї. Золото він відняв, питав дочку: «Де взяла?», набив її - але дівчина все одно не схотіла казати. Вона пасла свою корову окремо від інших пастухів. Минув тиждень, і батько знову побачив у неї золоті речі, знову відняв. Де вона це золото взяла, дівчина уперто не признавалася, мовчала. Тоді батько підсочив, куди вона жене пастись корову: дівчина пригнала її до Крутої Гори, залізла там в борсукову нору і вилізла звідти з золотими сережками в руках. Тоді батько приніс із дому лопату, почав розкопувати борсукову нору, але земля обвалилася і засунула вхід».
Рассказы забирськой летописи
До самой войны 1941 сохранялась найденная среди бумаг в Забирской церкви летопись более чем за 250 лет, о прошлом Заборья, составленная в 1907 по архивным документам одним из забирських священников. Её смысл состоял главным образом в перечислении имен священников, дьяков и поддьячих, с какого по какой год из них служили в забирской церкви, когда строилась вместо старой новая церковь и кто давал на церковь большие пожертвования. Но там было между прочим записаны и такие рассказы:
« В субботу гуляли в «сборной избе» в карты. Дошло до поножовщины и одного из игроков, по фамилии Король, закололи. Убийцу связали, и на второй день стражники повели его в Киев. Навстречу возвращались из Киева забирские молочницы. Арестованный кричал им: «Скажите моим родственникам, чтобы пришли ко мне в острог, я последний из гайдамаков, кто знает, как войти в Крутую Гору». Когда родственники его на второе воскресенье пришли в острог, то уже не застали его в живых».
Вот второй рассказ летописи:
«Один забирский мужчина заметил, что его двенадцатилетняя дочь играет какими-то золотыми украшениями и не признается, откуда они у нее. Золото он отнял, спрашивал дочь: «Где взяла?». Побил ее - но девушка все равно не захотела говорить. Она пасла свою корову отдельно от других пастухов. Прошла неделя, и отец снова увидел у нее золотые вещи, снова отнял. Где она это золото взяла, девушка упорно не признавалась, молчала. Тогда отец подглядел, куда она гонит пастись корову: девушка пригнала ее к Крутой Горе, залезла там в барсучью нору и вылезла оттуда с золотыми серьгами в руках. Тогда отец принес из дома лопату, начал раскапывать барсучью нору, но земля обвалилась и засыпала вход».