Матеріали до історії села Забір'я
Село Забір'є лежить в 20 кілометрах на південь від Києва, в 5 кілометрах на захід від збудованої в 1870 році Південно-західної залізниці (ст. Боярка), на берегах річки Мокра-Бобриця, що впадає в Ірпінь.
Було Забір'є раніше Будаївської волості, потім - Будаївського району, з 1927 по 1966 рік - Васильківського району, з 1966 - Києво-Святошинської області.
На східному краю Забір'я в Мокру-Бобрицю впадає річка Суха-Бобриця, а в урочищі Клипень - річка Святці. При впадінні в Суху-Бобрицю висохло зараз і зарослого травою ярка, що проходить на південь від Забір'я, і пересікає дорогу на Скиток, в урочищі що і зараз зветься «Ставки», колись був млин, навколо ставу росли товсті високі верби. Вони стояли ще в тридцятих роках, хоч від ставу лишилась лише назва. Вдавнину, коли ярок ще був річкою, вздовж ярка жили в напівземлянках найперші «забірці», в лісовій гущавині, з усіх сторін «ЗА БОРОМ», тобто сховані під захистом того Великого Бору, що тоді вкривав суцільним масивом від Києва до Фастова, включаючи Білогородське поле і лісництва Боярське, Жорнівське, Звонківське, Плисецьке, Мотовилівське і Хотівське. Тому і названа ця місцевість «ЗАБІР'Є», що з усіх боків кругом неї шумів ВЕЛИКИЙ БІР.
Мешканці забірських землянок здебільшого були вуглярами - розчищали від лісу для посівів жита і вівса ділянки і випалювали в ямках і на купах вугілля, возили його на продаж до міста. Поступово навколо Забір'я на місці бору утворилось поле, річка, що протікала по Ярку, висохла, люди стали будувати свої житла ближче до річки Бобриця, і тепер коло Ярка вже давно немає ні землянок, ні лісу. Але на полі коло цього ярка у 1927 році Олександр Григорович Татаренко виорав по одній монеті з пів-котьолка старовинних грошей. Ввечері він приніс їх додому і повісив котьолок в своїй клуні, але в ту ж ніч його клуня згоріла, й тому, коли Татаренко в наступному році виорав в тому ж полі білу мережану череп'яну люльку (порцелянову), то із забобонних міркувань побоявся її взяти і закопав у землю на тому ж місці.
Материалы к истории села Заборье
Село Заборье лежит в 20 километрах к югу от Киева , в 5 километрах западнее построенной в 1870 году Юго-Западной железной дороги ( ст. Боярка) , на берегах реки Мокрая - Бобрица, что впадаетв Ирпень.
Было Заборье ранее Будаивськой волости, затем - Будаивського района, с 1927 по 1966 год - Васильковского района, с 1966 - Киево -Святошинской области.
На восточной окраине Заборья в Мокрую - Бобрицу впадает река Сухая - Бобрица, а в урочище Клипень - река Святцы. При впадении в Сухую - Бобрицу высохшего сейчас и заросшего травой ярка , проходящего южнее Заборья , и пересекающего дорогу на Скиток, в урочище что и сейчас называется «Ставки», когда-то была мельница, вокруг пруда росли толстые высокие ивы. Они стояли еще в тридцатых годах, хотя от пруда осталась лишь название. В древности , когда ярок еще был рекой, вдоль ярка жили в полуземлянках первые «забирцы», в лесной чаще, со всех сторон «ЗА БОРОМ», то есть скрытые под защитой того Большого Бора , что тогда покрывал сплошным массивом от Киева до Фастова, включая Белгородская поле и лесничества Боярское , Жорновское , Звонкивське , Плисецкое , Мотовиловское и Хотовское. Поэтому и названа эта местность « Заборье », потому что со всех сторон вокруг нее шумел БОЛЬШОЙ БОР .
Жители забирских землянок в основном были угольщиками - расчищали от леса для посевов ржи и овса участки и выжигали в ямках и на кучах уголь , возили его на продажу в город. Постепенно вокруг Заборья на месте бора образовалось поле, река, протекавшая по Ярку, высохла, люди стали строить свои жилища ближе к реке Бобрица, и теперь около Ярка уже давно нет ни землянок, ни леса. Но на поле вокруг этого ярка в 1927 году Александр Григорьевич Татаренко выпахал по одной монете с пол-котелка старинных денег. Вечером он принес их домой и повесил котелок в своей риге, но в ту же ночь его рига сгорела, и потому, когда Татаренко в следующем году выпахал в том же поле белую кружевную глиняную трубку ( фарфоровую ), то из суеверных соображений побоялся ее взять и закопал в землю на том же месте.
Далі буде/Продолжение следует