(no subject)
Моє найсильніше враження від майдану сталося 21 лютого в п’ятницю. Я заніс в Український Дім деякі речі для хлопців і зупинився біля сцени по дорозі до машини, щоб їхати додому. Як виявилося, саме в цей час відбувалася панахида за загиблими. Вже звично (як це страшно - вже звично!) прозвучала «плине кача», яка стала похоронною піснею майдану, покричали «зека геть!»і я вже почав виходити, щоб їхати додому, де мене бачили за останні дні менше, ніж хотілося б. Аж раптом біля будинку профспілок я побачив чоловіка, який ішов крізь натовп і кричав «дорогу 19-річному герою з Тернополя!». Всі розступилися. Перед труною з ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИРІЧНИМ ГЕРОЄМ З ТЕРНОПОЛЯ. Почали співати гімн. За останні три місяці безліч разів виконував гімн. Але вперше співав гімн в пам’ять про загиблого героя. Зі сльозами на щоках. Зі стисненим горлом. Цей гімн звучав зовсім по-іншому.
19-річний герой з Тернополя.
У неділю хотів з родиною побувати в межигір’ї. Вважав, що маю на це моральне право. Але не доїхали туди. Повністю погоджуюсь з Олексієм Гриценком: якби хоч половина з тих людей, хто ломиться в межигір’я, були на майдані, все б закінчилося значно швидше. І, можливо, 19-річний хлопець з Тернополя повернувся б до своєї мами не героєм, а просто сином.
У понеділок френдстрічка вже була переповнена фотографіями межигір’я. Всі ділилися враженнями: який несмак, як вульгарно! А я не можу позбутися думки, що в неділю в межигір’ї побували ті, хто не розумів, чому люди стоять навулиці ще з листопада, хто думав, що все одно нічого змінити не можна, хто турбуючись про мене відмовляв мене йти на майдан, хто в четвер 20 лютого в паніці створював затори по місту і кілометрові черги на автозаправках, хто тепер не вірить в можливість змін, бо політики завжди однакові. А я не можу допустити, щоб смерть 19-річного героя з Тернополя була марною! Ми не маємо права сидіти і спостерігати, як політики скурвлюються і залишають все по-старому - їх треба жорстко контролювати. 19-річний герой з Тернополя помер, щоб дати мені (нам всім!) шанс на краще майбутнє - і ми не маємо права його просрати.
Мабуть, я відвідаю межигір’я колись пізніше. Поки що 19-річний герой з Тернополя не пускає мене.
Вічна пам’ять…
19-річний герой з Тернополя.
У неділю хотів з родиною побувати в межигір’ї. Вважав, що маю на це моральне право. Але не доїхали туди. Повністю погоджуюсь з Олексієм Гриценком: якби хоч половина з тих людей, хто ломиться в межигір’я, були на майдані, все б закінчилося значно швидше. І, можливо, 19-річний хлопець з Тернополя повернувся б до своєї мами не героєм, а просто сином.
У понеділок френдстрічка вже була переповнена фотографіями межигір’я. Всі ділилися враженнями: який несмак, як вульгарно! А я не можу позбутися думки, що в неділю в межигір’ї побували ті, хто не розумів, чому люди стоять навулиці ще з листопада, хто думав, що все одно нічого змінити не можна, хто турбуючись про мене відмовляв мене йти на майдан, хто в четвер 20 лютого в паніці створював затори по місту і кілометрові черги на автозаправках, хто тепер не вірить в можливість змін, бо політики завжди однакові. А я не можу допустити, щоб смерть 19-річного героя з Тернополя була марною! Ми не маємо права сидіти і спостерігати, як політики скурвлюються і залишають все по-старому - їх треба жорстко контролювати. 19-річний герой з Тернополя помер, щоб дати мені (нам всім!) шанс на краще майбутнє - і ми не маємо права його просрати.
Мабуть, я відвідаю межигір’я колись пізніше. Поки що 19-річний герой з Тернополя не пускає мене.
Вічна пам’ять…