Про мотивацію до навчання
Мій дідусь (той, що батько мого батька) познайомився з бабусею в Сибіру. Вони були "розкулачені", обоє шляхетного роду, з порівняно багатих і дуже працьовитих родин. Я їх не дуже добре знав, ми приїздили до них зрідка. Але завжди дідусь питав, як у мене справи з навчанням. Він, як і батько, завжди був незадоволений результатами, хоча результати не були погані: "просто нема межі самовдосконаленню".
Дідусь у війну був поранений, і в нього завжди тряслися руки: ложку і вилку він тримав двома руками. Але завжди багато читав газет і книжок, завжди не пропускав новини. Бабуся, як виявилося, мала постійні проблеми з ногами, які вона в юності сильно обморозила.
Одного разу мені дідусь сказав таку мудрість:
"Коли я був малий, мене відправили вчитися до гімназії. Батьки платили 25 злотих за місяць. За такі гроші можна було купити добру корову. Я вчився, і мав добру освіту. Бабця ж закінчила тільки сільську школу.
Потім радянська влада відправили до Сибіру. Там я й познайомився з бабусею. Всіх там відправляли на лісоповал: в люті морози чи дощ чи байдуже-що треба було виконати план. Нікого не цікавило. Мені пощастило: через мою освіченість мене відправили працювати на теплий склад і розраховувати, як хто план виконує, а хто ні. А бабуся відморозила собі ноги на лісоповалі.
Тому вчися, ніколи не знаєш, як знадобиться те, що ти вмієш."