Я краще промовчу...
В певний момент часу в мене виникло сильне бажання сказати усім правду: все що я насправді думаю про кожного з моїх знайомих і як насправді я до них ставлюся. А крім того і надалі говорити тільки правду. Це ж так чудово! Не потрібно юлити, недоговорювати, інколи відверто в очі брехати, а заради чого? Все заради того, щоб мене ж вважали хорошою людиною, хоча впевнений, що і про мене інколи (а може й постійно) думають погано, та також мовчать. Згоден, що це радикально. Тому я так і не зробив...
Взагалі розмова (писанина) не про те. Мене цікавить, чого люди бояться розмовляти і бути більш правдивими (чесними, відвертими) один з одним? Дуже часто через ці недомовки виникають величезні надії, мрії, а то і проблеми! Взагалі все суспільство грає в гру "Вгадай про що я подумав", та на жаль вгадають одиниці і то рідко. А найбільше полюбляє використовувати дану забавку в повсякденному житті наша чарівна половина (більша по статистиці) людства. Ні, я не кажу, що ми такі відверті і правдиві, але існує стереотип, що в жінці повинна залишатися загадка. Може й так, так це не означає, що я повинен вгадувати її думки, коли вона каже зовсім інше, а робить взагалі третє, та ще й ображається, коли не вгадав! Неправильно це все. Це стосується усього - роботи, відпочинку, кохання, повсякденного життя та навіть сексу. Ну чому так тяжко сказати, чого тобі хочеться? Чи може ми соромимося? Ні, тут та сама банальна причина - "а ти вгадай, знаєш як мені буде приємно?!"
І я це кажу не просто так, у мене є з чим порівнювати. Мені пощастило бути знайомим з людьми, з якими я можу бути практично таким, як я є насправді і які у спілкуванні зі мною не бояться проявити свої гірші сторони та показати чи сказати усю правду. Це чудово!
Давайте говорити правду!