Хворію
Вже четвертий день лежу в ліжку з періодичними підйомами їсти,пити, полоскати горло, часто паморочиться голова і поки особливо не легшає...
Геть якось сумно і одинока, хоча є інет, скайп і купа засобів спілкування,але цього геть не вистачає і хочеться якоїсь людської присутності...
Хвилюсь за роботу, що не встигну закрити задачі, особисто для мене це не сильнго вплине,бо я хворію,але для відділу тестування просрочене завдання коштуватиме премії, людей для роботи мало,зараз шукають ще 2х осіб, але я так розумію, що це геть не просто...
Короче якось кепсько на душі, а фізичний стан від того не поліпшується...
В вихідні пропущено посиденькі з гітарою,які я так чекала,а в ці мабуть не вдасться піти на книжкову виставку...
Тільки й залишається планувати щось на майбутнє, сподіваючись, що на цей раз вилікуюсь так, що зривів на температуру і горло найближчим часом не буде... хоча сидячі біля вікна,яке весь час відкриваємо, важко в це повірити...а може справа не в протягах,а саме в моєму не бажанні ходити на роботу, щось ніяк не можу втягнутись... колектив ніби гарний,але не мій, робота ніби цікава, але все нове і геть не зрозуміле, причому не завжди на мої питання оточуючі знають відповідь... гнітить відповідальність,адже якщо десь буде дефект, то може якійсь людині надійти рахунок більший ніж вона наговорила, а може і компанія постраждати, хоча людину більше шкода...
Шалений страх, що через якесь нерозуміння як воно має працювати пропушю дефект,але якщо не робити нічого,то й не навчишся...
короче в мене занадто багато часу щоб думати, краще піду лікуватись...
Геть якось сумно і одинока, хоча є інет, скайп і купа засобів спілкування,але цього геть не вистачає і хочеться якоїсь людської присутності...
Хвилюсь за роботу, що не встигну закрити задачі, особисто для мене це не сильнго вплине,бо я хворію,але для відділу тестування просрочене завдання коштуватиме премії, людей для роботи мало,зараз шукають ще 2х осіб, але я так розумію, що це геть не просто...
Короче якось кепсько на душі, а фізичний стан від того не поліпшується...
В вихідні пропущено посиденькі з гітарою,які я так чекала,а в ці мабуть не вдасться піти на книжкову виставку...
Тільки й залишається планувати щось на майбутнє, сподіваючись, що на цей раз вилікуюсь так, що зривів на температуру і горло найближчим часом не буде... хоча сидячі біля вікна,яке весь час відкриваємо, важко в це повірити...а може справа не в протягах,а саме в моєму не бажанні ходити на роботу, щось ніяк не можу втягнутись... колектив ніби гарний,але не мій, робота ніби цікава, але все нове і геть не зрозуміле, причому не завжди на мої питання оточуючі знають відповідь... гнітить відповідальність,адже якщо десь буде дефект, то може якійсь людині надійти рахунок більший ніж вона наговорила, а може і компанія постраждати, хоча людину більше шкода...
Шалений страх, що через якесь нерозуміння як воно має працювати пропушю дефект,але якщо не робити нічого,то й не навчишся...
короче в мене занадто багато часу щоб думати, краще піду лікуватись...