"Кримінальний кодекс для дітей" - НЕ ДЛЯ ДІТЕЙ
Яскрава червона обкладинка не могла не привернути моєї уваги. Зверху великими літерами написано "КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС", нижче - маленькими, менш помітними "для дітей". Таке враження, що авторка ще не до кінця була впевненою, для кого вона видає посібник, коли той виходив друком. І правильно, я б на її місці, зробила б так само, адже сама також не впевнена, що даний, так би мовити, Кримінальний Кодекс призначений для осіб яким менше 18 (Конвенція з прав дитини визначає дитину як людську істоту, що не досягла віку вісімнадцяти років).
Вчора відбулася презентація книжки на Львівщині. Шкода, що я її пропустила:-). Як пишуть на сайті Львівської обласної адміністрації, Галина Палійчук під час презентації наголосила, що в Україні вперше зроблено спробу пояснити зовсім недитячі речі доступною для дітей мовою. Зі слів авторки виходить, що зрозуміла для усіх сьогоднішніх дітей мова - це "стояти на шухері", "оклематися" і так далі. Про граматично неправильно побудовані речення та погано (судячи з усього) перекладені з російської слова, я вже і не згадую - "Дурні дерев"ячки!" - рос."Глупые деревяшки!" :-))) - це мене особливо розсмішило, а головне - на одне слово "збагатило" мій словниковий запас, бо чую таке вперше!=)))
Випуск призначений для використання в роботі педагогів з дітьми, але ні передмова, ні післямова, ні вступне слово не належить педагогові-рецензентові, однак все схвалено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Цікаво чи читав хтось із тих, хто підписував до друку на такий широкий загал цей КОДЕКС від початку до кінця? Бо як на мене, якби я на уроці дітям прочитала один із прикладів до статті 299 «Жорстоке поводження з тваринами»: «Дуремару було 17 років, коли він почав влаштовувати «вистави» для учнів молодших класів віком від 7 до 10 років. Вистави полягали в тому, що він приносив до школи 4-5 маленьких котенят і починав їх вбивати різними способами. Наприклад, одного скидав з даху, іншого - топив у криниці, третьому розпорював ножем живіт, четвертому відкручував голову тощо. Того з дітей, хто найбільше плакав і кричав під час вистави від жаху, він примушував вбити останнє кошеня. Згодом Дуремар був суворо покараний.» або до статтей 121-126 «Заподіяння тілесних ушкоджень»: «… Одного разу, коли Буратіно проїждав повз них, вони його силоміць зупинили і почали вимагати віддати їм велосипед, але Буратіно опирався, намагався покликати на допомогу. Тоді зловмисники дуже обурилися і вирішили його провчити. Зі словами: «Ну тоді, взагалі ніколи не зможеш їздити!» - вони схопили його, а кіт Базиліо відпиляв хлопчикові ногу. Уяви, які нестерпні муки відчув Буратіно! Больовий шок був настільки сильним, що він ледь не помер дорогою до лікарні, і хоча ногу не вдалося врятувати, хлопець залишився живим. За нанесення тяжких тілесних ушкоджень зловмисники отримали по 7 років ув»язнення.», а ще про умисне вбивство котом та лисицею тітки Буратіно або про згвалтування Карабасом та Дуремаром Мальвіни, в дітей не тільки б бажання відпало читати класичний дитячий твір О.М.Толстого «Золотий ключик, або пригоди Буратіно» (бо оригінальні образи спаплюжені, викликають ненависть, осуд до себе - в оригіналі ж Базиліо, Аліса - ніякі не вбивці, не маньяки, не стріляють "прямо у живіт", а звичайні хитренькі невдахи-злодюжки, які більше сміх викликають, ніж ненависть), а й вивчати інші статті цієї книжки, продовжувати далі знайомитися з КОДЕКСОМ. І не тому, що покарання для кривдників надто жостокі, а через те, що дитяча психіка у віці 10-14 років, мабуть, ще не здатна витримати таких жостоких прикладів. Виходить тоді авторка писала для старшого шкільного віку? - Знову ж таки суперечність: тоді для чого було інсценізувати для дітей віком 14-18 років статті Кримінального Кодексу України за допомогою казкових героїв, які викличуть в них не що інше, як сміх і не сприймуться серйозно.
Такі проекти, як на мене, не творяться ОКРЕМО ВІД ДІТЕЙ: ілюстрації і приклади до статтей КК потрібно було з дитячої точки зору подавати, а не з дорослої: оголосити конкурсний відбір творчих робіт учнів шкіл для укладання такого видання тощо. Залучити до співпраці вчителів, які не теоретично, а практично стикаються з дітьми-правопорушниками та кожен день з ними контактують. Ну не можуть ДВІ дорослі (хоч і дуже ще молоді) тьоті думати, що створили унікальну річ «очима дітей» та ще й для використання у роботі педагогами, коли в тих ніхто і думки не питав, що їм необхідніше насамперед!!!
Вчора відбулася презентація книжки на Львівщині. Шкода, що я її пропустила:-). Як пишуть на сайті Львівської обласної адміністрації, Галина Палійчук під час презентації наголосила, що в Україні вперше зроблено спробу пояснити зовсім недитячі речі доступною для дітей мовою. Зі слів авторки виходить, що зрозуміла для усіх сьогоднішніх дітей мова - це "стояти на шухері", "оклематися" і так далі. Про граматично неправильно побудовані речення та погано (судячи з усього) перекладені з російської слова, я вже і не згадую - "Дурні дерев"ячки!" - рос."Глупые деревяшки!" :-))) - це мене особливо розсмішило, а головне - на одне слово "збагатило" мій словниковий запас, бо чую таке вперше!=)))
Випуск призначений для використання в роботі педагогів з дітьми, але ні передмова, ні післямова, ні вступне слово не належить педагогові-рецензентові, однак все схвалено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Цікаво чи читав хтось із тих, хто підписував до друку на такий широкий загал цей КОДЕКС від початку до кінця? Бо як на мене, якби я на уроці дітям прочитала один із прикладів до статті 299 «Жорстоке поводження з тваринами»: «Дуремару було 17 років, коли він почав влаштовувати «вистави» для учнів молодших класів віком від 7 до 10 років. Вистави полягали в тому, що він приносив до школи 4-5 маленьких котенят і починав їх вбивати різними способами. Наприклад, одного скидав з даху, іншого - топив у криниці, третьому розпорював ножем живіт, четвертому відкручував голову тощо. Того з дітей, хто найбільше плакав і кричав під час вистави від жаху, він примушував вбити останнє кошеня. Згодом Дуремар був суворо покараний.» або до статтей 121-126 «Заподіяння тілесних ушкоджень»: «… Одного разу, коли Буратіно проїждав повз них, вони його силоміць зупинили і почали вимагати віддати їм велосипед, але Буратіно опирався, намагався покликати на допомогу. Тоді зловмисники дуже обурилися і вирішили його провчити. Зі словами: «Ну тоді, взагалі ніколи не зможеш їздити!» - вони схопили його, а кіт Базиліо відпиляв хлопчикові ногу. Уяви, які нестерпні муки відчув Буратіно! Больовий шок був настільки сильним, що він ледь не помер дорогою до лікарні, і хоча ногу не вдалося врятувати, хлопець залишився живим. За нанесення тяжких тілесних ушкоджень зловмисники отримали по 7 років ув»язнення.», а ще про умисне вбивство котом та лисицею тітки Буратіно або про згвалтування Карабасом та Дуремаром Мальвіни, в дітей не тільки б бажання відпало читати класичний дитячий твір О.М.Толстого «Золотий ключик, або пригоди Буратіно» (бо оригінальні образи спаплюжені, викликають ненависть, осуд до себе - в оригіналі ж Базиліо, Аліса - ніякі не вбивці, не маньяки, не стріляють "прямо у живіт", а звичайні хитренькі невдахи-злодюжки, які більше сміх викликають, ніж ненависть), а й вивчати інші статті цієї книжки, продовжувати далі знайомитися з КОДЕКСОМ. І не тому, що покарання для кривдників надто жостокі, а через те, що дитяча психіка у віці 10-14 років, мабуть, ще не здатна витримати таких жостоких прикладів. Виходить тоді авторка писала для старшого шкільного віку? - Знову ж таки суперечність: тоді для чого було інсценізувати для дітей віком 14-18 років статті Кримінального Кодексу України за допомогою казкових героїв, які викличуть в них не що інше, як сміх і не сприймуться серйозно.
Такі проекти, як на мене, не творяться ОКРЕМО ВІД ДІТЕЙ: ілюстрації і приклади до статтей КК потрібно було з дитячої точки зору подавати, а не з дорослої: оголосити конкурсний відбір творчих робіт учнів шкіл для укладання такого видання тощо. Залучити до співпраці вчителів, які не теоретично, а практично стикаються з дітьми-правопорушниками та кожен день з ними контактують. Ну не можуть ДВІ дорослі (хоч і дуже ще молоді) тьоті думати, що створили унікальну річ «очима дітей» та ще й для використання у роботі педагогами, коли в тих ніхто і думки не питав, що їм необхідніше насамперед!!!