Meridian Czernowitz 2012, кілька думок про день 3
Все думаю про поезію на Калинці, з якої розпочався фестивальний день. “Треба іти продавати, що це дасть слухати?” - сказала жінка, яка пригостила Оксану Забужко малиною після того як послухала хвилину-дві її поезії. Вона штовхала свій візочок з малиною крізь рідкий натовп і примовляла собі. Це прозвучало якось… мудро, чи що?
Суперечливі враження. З одного боку, багато кому сподобалось. В основному, здається, слухали ті, яких Меридіан привіз автобусом із центру (хоча бажали вони того чи ні, але, сказав Святослав, читання транслювалися на увесь базар). Були також люди, які підходили до сцени і слухали (переважно недовго). Досі не можу збагнути: цей експеримент був вдалим чи ні?
Художній музей остаточно утвердився в якості основної, “базової”, фестивальної локації. Чай-кава тепер, до речі, не за флаєрами (як у перший день), а безкоштовні (“Чашка” пригощає, за що їм величезна дяка!). Ігору Померанцеву, правда, не дісталося мікрофона - мусив презентувати свою книгу під час автограф-сесії без нього. Шкода, Ігора завжди цікаво слухати - а тут було не надто чутно.
Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Крістоф Вайль вручив Петру Рихлу орден “За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина”, дуже приємно бачити як орденом нагороджують людину, яка дійсно цього заслужила.
Звісно ж, на презентацію книги Оксани Забужко у Вірменській церкві зібралася повна зала. Разом з тим, чи то через акустику, чи ще з якихось причин - було важко слухати через специфічний звук (нагадувало відлуння), не все було зрозуміло. Ірина, модератор зустрічі, не надто модерувала; в результаті вийшов досить тривалий монолог Оксани Забужко. Коли попередньо побачив цю локацію в програмі, здалося, що це дуже вдале місце. Тепер не певен у цьому аж так безапеляційно.
На близькі до “калинівських” роздуми наштовхнув концерт Абрама Агашкіна на сходах кінотеатру “Чернівці”. Чи варто наближати мистецтво до народу, може, його краще десь трошки ізолювати, якось відгородити? Заньковецькою час від часу проїздили автівки, як водиться, із опущеними вікнами та різного роду музикою - які таки варто було би якимось чином відгородити від концерту. Десь так само і з людьми. Коментар молодої людини на адресу співу Йозефа Шмідта “ненавіжу, бля!” - погодьтесь, щось тут не так. Або “пацанчікі” в спортивних костюмах (“давай павтикаєм” - “та ідьом”).
Воно то добре бути культурною столицею - але куди діти певні характерні категорії мешканців?
Чи, може, все ж культуру в культурній столиці варто якось відгородити? З метою уникнення, так би мовити, когнітивних дисонансів. Так, щоб для того, би отримати порцію культурної насолоди потрібно було зробити якусь активну дію - а не просто проходити повз; і бути в товаристві таких самих людей, які прийшли з тією ж метою. Наприклад, зайти до Художнього музею і піднятися сходами. Тобто спеціально прийти туди, навмисне, зробити для цього відповідний вибір і при цьому відмовитись від якоїсь іншої альтернативи на користь саме цієї.
Звичайно, я не претендую на об’єктивність і це все зовсім не однозначно. Хотілося би почути думки за і проти в коментах;)
До речі, як вам Карпа?
Не забувайте, завтра останній день цьогорічного Меридіану, і він розпочнеться поезією для дітей - такої, здається, на фесті ще не було?
Originally published at Буковина online. You can comment here or there.