Українській книзі 10 років. Шкода Літкафе
1 квітня 2012 року Культурно-мистецькому центру Українська книга виповнилося 10 років. Як влучно сказав Олег Хавич, “головне досягнення у тому, що Українська книга відбулася і залишилася українською книгою”. В принципі, по суті додати нема що і по цій же суті більше ні про що і не йшлося.
Люблю Українську книгу і часто туди заходжу. Але Українська книга тому й не просто книгарня, а “культурно-мистецький центр”, що тут окрім книгарні ще щось є.
Оці “ще щось” радують значно менше:
“наш формат” закрився (банально пропадає гарне приміщення позаду книгарні…),
галерею TRAFIK геть не чути (такий собі прохід до Літкафе коли книгарню вже зачинено),
Літкафе як місце проведення культурних заходів - суб’єктивно найкращі свої часи залишило далеко позаду: ще там, де були не пересварилися з “Грані-Т” і де були класні літературні вівторки (та й не тільки вівторки).
Золотий дукат, Найкраща кав’ярня, Букініст, тролейбуси, облдержадміністрація, Художній музей, дворик Ратуші - тут презентують книги, проводять літературні зустрічі, відкривають фотовиставки. А в Літкафе усього цього значно менше ніж, скажімо, два роки тому.
Навряд чи Олег Хавич не знає що і як потрібно робити; але не робить - мабуть, має інші справи. Цим потрібно постійно займатися - шукати, привозити, запрошувати, сприяти, піарити і так далі.
Книгарня - із нею все ОК, а ось інші складові “культурно-мистецького центру”, думаю, явно вимагають більшої уваги.
Я люблю Літкафе, і мені шкода бачити як там все менше відбувається цікавого.
Originally published at Буковина online. You can comment here or there.