Natura moarta cu nepot obez. Золоті оплески Буковини, день 6
VII регіональний фестиваль комедії “Золоті оплески Буковини”, день шостий, “Natura moarta cu nepot obez“, Яський національний театр імені Васіле Александрі;
Regia şi ilustraţia muzicală: ION SAPDARU
Decor: GELU RÎŞCA
Costume: ALINA DINCĂ PUŞCAŞU
На офіційному сайті Яського театру бачимо окрему сторінку, присвячену цій виставі,
а саму п’єсу в російському перекладі можна прочитати тут.
Яський театр дуже порадував цього року; дивовижна історія, дуже гарно втілена. Декорації, музичне оформлення, костюми, актори - усе складало одну єдину історію, доносило її до глядачів (про глядачів нижче згадаємо окремо - вийде, мабуть, велика ложка дьогтю…).
Головний герой - 36-річний дуже товстий чоловік, якого виховували і продовжують виховувати й опікати три тітки (мати, їхня сестра, померла, коли йому було 6; ці три тітки ніколи не були заміжні й, здається, завжди жили разом).
Вони запрошують повію - щоб вона переспала з їхнім племінником, під виглядом покоївки, тобто щоб він не знав про те, що вона повія.
Та погоджується, але це виявляється непросто: він боїться жінок (строго забороняє заходити до своєї кімнати), а у неї - бувають гострі припадки сміху (як від ситуації в цілому, так і від його зовнішнього вигляду).
Їх залишають наодинці, зав’язується розмова, однак - навіть відповівши ствердно на “хочеш мати секс?”, втікає до себе.
Помирає одна з тіток, дві інші просять повію не їхати на роботу до Італії (“що ти там будеш робити?” - “що й тут роблю”), а залишитися і приходити щотижня на дві години під виглядом покоївки. І просять, і погрожують; якраз у цей момент племінник приходить з квітами і цукерками.
Вона розповідає про усе - і таки їде до Італії. Він проситься з нею - вона йому відмовляє.
Вирішує вчинити самогубство, записує на камеру таке собі передсмертне звернення.
З’являються його померлі тітки (інші тітки також померли), поводяться абсолютно так само як і при житті.
Повія приїздить з Італії на кілька днів, він просить її залишитися тут, із ним. З’являються усі три мертві тітки, вона відмовляється й іде геть.
А тітки вкладають його спати…
Дуже і дуже цікава сюжетна лінія про цих трьох тіток - вони постійно пригадують минулі події, сміються і ображаються одна на одну (“це ж було 50 років тому!” - “тільки не кажи, що ти з ним ще й спала!” … “коли вона завагітніла, я брала собі подушку під плаття - уявляла собі, що я також вагітна” … “він тебе покинув!” - “ні, він просто поїхав на гастролі” - “то чому не прислав бодай листівки?” - “у нього не було грошей” - “так, поїхав на гастролі, узявши у тебе всі гроші, які ми наскладали!” - “він сказав, що йому потрібно купити віолончель…”); вони завжди жили разом, вони разом виховували племінника (якого у школі називали “три тітки”), вони його страшенно опікали - кожна вважала, що інші його не годують - і годували усі три.
Їхні діалоги - шикарні діалоги, про минуле, про людей, яких вони знали, про те, якими вони були колись - ніби окрема історія, дуже гарна історія; ці три актриси показали її у повній мірі.
Кілька фото - і, традиційно, враження:
Передсмертне звернення;
“якби я не був такий товстий - чи закохалася б ти у мене?”
“кажуть, людина - найдосконаліше творіння Господнє, за образом і подобою його … а я? Яким повідомленням є я цьому світові? Моє повідомлення - усі товсті, позбавте від себе цей світ!”
Момент відчаю: вона пішла геть, а він залишається із трьома померлими тітками
Режисер і автор, Ion Sapdaru, розповів, що не усе у п’єсі є вигаданим: він якось зустрівся з таким чоловіком у поїзді, тому було 36 і він розповів про своє життя.
Ion Sapdaru чудово розмовляє російською; “де ви так гарно вивчили російську?” - “во ВГИКе”.
Виступаючи на форумі у ролі також і перекладача, перекладав деколи дуже лаконічно - наприклад, “господин хвалит меня, это неважно”.
“Я хотел написать простую, логичную, с некоторым чеховским оттенком пьесу. Я написал очень простую пьесу”.
Неприємним сюрпризом для режисера стала присутність у залі дітей (“даже шестиклашки были я видел; меня это покорёжило немножко…”) - п’єса усе ж не для дітей, зовсім не для дітей. А так вийшло, що якраз школярі й склали, мабуть, основну масу глядачів - забезпечили рівномірний гул під час вистави, деколи рінгтони мобільних та “шикання-цикання” на них учителів; і голосно сміялися, звичайно ж, коли звучали якісь відповідні слова абощо.
Глядачі дякували за виставу, просили привезти наступного разу якусь класичну п’єсу, ділилися позитивними враженнями.
Сергій Ахременко: добротный материал, исполнение; не владею языком, но понял в общем и даже некоторые нюансы. Очень понравился вариант комедии, когда на самом деле трагическая ситуация передается комически; на этом фестивале вижу это впервые. Отдельно хочется отметить игру актеров; лично мне очень понравилось исполнение мужской роли.
Один із румуномовних глядачів подякував також і за гарну літературну румунську мову.
Галина Канарська: Ірина Вишневська знайшла п’єсу в інтернеті, прочитала і розповіла нам; але текст тут не важливий; это щемительная история как можно убить любовь.
Вы так тщательно собрали этот мир! Начиная от сценографии, где собрана история всего рода; это не только его трагедия - это трагедия всех членов семьи, этих тёть. Они тоже хотели любить.
Спасибо вам за чистоту вкуса; за чистоту всех образов. Это не театр другого времени, это уникальный спектакль, театр в идеале, когдавсе составляющие спектакля, ничего не нарушено, все в гармонии, все деликатно, точно; игра актеров, музыка…
Это о боли, о которой театр редко говорит.
Вадим Сікорський: тішуся, що ви приїхали, тішуся за професію; може, стомився останнім часом від надмірної форми; театр почав повертатися до суті.
Ви такі мені милі в тому, що ви робили - бо і ви і я вчилися працювати в театрі, і при всьому суб’єктивізмі, ми розуміємо таке професійно; схиляюсь перед вами як професіоналами.
П’єса набагато складніша, вона не лише про товстих - ми тут сидимо, ми також усі різні; не варто обмежувати сенсу, це значно глобальніше.
Ви мені даєте надію, що я не сам у цьому світі, ви провокуєти, щоб ми єдналися, були разом, зрозуміли одне одного колись.
Я вас люблю і обожнюю!
***
Повторюся, дивовижна вистава; отой полон із трьох тіток, якого герой так і не може позбутися - навіть у повній мірі усвідомивши його і втративши при цьому любов; полон, із яким він залишається, розбитий - але не в силах щось вдіяти.
“Як би я хотів, щоб ви померли! - каже він тіткам ще як ті були живі, - знаєте, коли я був найщасливіший? Коли ви були у в’язниці! (ті відсиділи по 3 місяці за нього) Ви виростили монстра, дивіться, я монумент вашій любові!” - але, зрештою, коли вони усі померли - насправді, нічого не змінюється!
їх уже немає, але вони живуть у його голові, і він про це знає; але мириться із цим. І нічого не змінюється, усе залишається таким, як і раніше.
Фінал, коли він плаче з подушкою в руках, а тітки (померлі тітки) гомонять собі між собою; а як запитують чого хоче - “хочу спати”; вони йдуть, вкладають його, накривають ковдрою; він здригається від сліз і усвідомлення, що це назавжди - вони стоять над ним, усі три, померлі тітки; які його виростили, опікали, і смерть аж ніяк не завадить їм опікати й надалі.
Дивовижна історія, чудове втілення.
Як я боявся, що, не дай Боже, станеться “хепі-енд” - мовляв, тітки померли, герой проганяє їх зі своєї голови, жінка погоджується залишитися із ним і усе стає “зовсім по-іншому”, починається нове щасливе життя; але фінал - фінал просто блискучий; ось він - на останніх двох фотах…
Щодо глядача - дуже і дуже сумно було констатувати, що на румуномовні вистави у нас, мабуть, немає кому ходити по великому рахунку.
Вільних місць було досить багато - але якби нікого не привели на виставу централізовано (як школярів), якби просто була собі вистава румунською мовою і потрібно було би захотіти на неї піти, придбати квиток у касі - боюся, зала була би заповнена менш, ніж на половину, чи навіть ще менше…
***
Сьогодні - сьомий фестивальний день і Київський національний академічний театр оперети!
буде дуже цікаво, жодних сумнівів:)
гарного фестивального дня!:)
Більше фото - у альбомі на ФБ;
Дивимось фестивальну АФІШУ,
уся стрічка новин про Фестиваль - тут;
Квитки продаються в касі театру за адресою вул. М.Лисенка, 2.
Каса працює з 11.00 до 14.00 та з 17.00 до 19.00
Телефони для довідок: 55-17-14, 52-50-85
Originally published at Буковина online. You can comment here or there.