Умляут з грамоти
Одною з найдавніших пам'яток XIV століття в який трапляються фонетичні риси української мови є "грамота короля Казимира слузі Івану" 1349 року. Серед іншого в ній є фраза "поколѧ семьюново держить" (поки семенове держить). В ній зафіксований умляут. Іван Лучиць-Федорець присвятив умляуту в слов'янських мовах окрему статтю. Він зафіксований у різних українських говірках, в тому числі в лемківських і бойківських. Якщо автором грамоти був "панъ судьѧ саноцькыи", то його земляки зберігали подібну рису в своїй мові аж до моменту, коли їх змогли зафіксувати діалектологі. Умляут трапляється в частині берестейсько-пинських говірок. Він трапляється в "Пинський шляхті", в історичних реконструкціях віршів Офанасія Филиповича і Франца Савича діалектолог Федор Климчук також використовує умляут. На його думку, вимова з умляутом була поширена в колах регіональної еліти, в тому числі еліти Берестя і Пинська. З того ж середовища вербувалися автори чисельних пам'яток писаних так званою "руською мовою", канцелярською мовою, якою користалися в Білорусі і Україні в ХІV-XVIII століттях. Повертаючись до грамоти, треба зазначити, що дослідників дивує позиція в якій зафіксований умляут. Розібратись допоможуть особливості мови з околиці Берестя. Граєвське передмістя було заселене на початку ХХ століття вихідцями з сусідніх сел, переважно розміщених в північному напрямку. В мові місцевих жителів траплялося дві форми Семен і Семін, в тому числі похідне Семінчя (жінка Семена, між іншим подібна форма прикметника трапляється у казимировій грамоті "до степаньча перевоза"). Така розбіжність цілком натуральна, бо етимологія ім'я Симеон для українця непрозора, що повпливало на появу двох варіантів імені. Тим більше, що варіативність була запотребована щоденною мовною практикою. Ім'я досить поширене і для розрізнення зручно використовувати різні похідні форми і варіанти.