Таємниця Каменецької волості
Люблю СВЯТА, вони дарують одкриття. Хочеш не хочеш, а мусиш вилізти з своєї шкіри. Берешся щось передумати і перечитати і раптом одкриваються очі на поверхово відоме але не усвідомлене. Так вийшло й тепер
В записах колядних свят "Берестейського Полісся", які зроблені експедиціями Білоруського університету культури і Інституту мистецтвознавства, етнографії і фольклору, є матеріали з Каменеччини. В них видно фонетичні особливості характерні для північної частини Каменецького району: мягке ль перед приголосним и(і) (носилі); твердість приголосного т у дієсловах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу (рóбит, нóс’ат); часто трапляється рефлекс ять - и (тило, сино); звук о в ненаголошеній позиції звужує свою артикуляцію до у, так зване укання (худити); звук и під наголосом обнижує свою вимову до е. Найбільш цікава остання риса. Її зафіксували різні дослідники зразу у кількох селах, тому помила виключена. Ми позначатимемо її жирними літерами, а інші курсівом. В записах з Лішанки Каменецького району: "І вже тугде куза тая: ба-бух - упаде. І вже пудходит і ... вставай, куза, поклонись господинє і господарове". В Радості Каменецького району: "На Гутуху ходиле подростки. До хати прейдуть ... Кадю завернула, пева велєла, коляду,/Пева ліється, муха сміється, коляду. ... Господар винесе колбасе чи там сало, хто што.". Приклад з Муринів Каменецького району: "Раньше на Гутуху ходелі девкі дорослиє, звоночек у руки і пошле. Пидеходимо, звонемо в звоночек і кажем: ... Дай Боже, за рік приждате!" Питалеся: "Спивати чи нє?". Їх підкріпляють записи зроблені і опубліковані в "Голосах з Берестейщини" Григорієм Аркушиним. В селі Миколаєво: туде нас збералі і вже нашь начаяльнік сидеть ... німці повтикалі, всьо покідалі, корове, і свини, й хате .. і ми вже сталі і корове доїлі і свени кормилі ... війна кончилася, та ме весну булі ... і теї корове ... вейшла замуж. Ну то одьон жев, а другого ...". В Відомлі: "А якую самогонку? Тут оден умер за три мисяци - такую самогонку. ... А бало при Польши воне їздят літом." Записи з "Хрестоматії білоруської діалектології" дозволяють розширити територію до Омелянця Каменецького району: "вуделися тилько декі звіри. ... а за їм начале строітися і другі люди. ... Пане сюда ни барзо заглядалі, бо зимлє ни зусім була урудлева ... Пучті всі буле ниграмутни. Раний зусім ни було школи, і уткрели її уже пузний, но і то мало худелі."
Досить несподівано, що така риса трапляється так далеко на півночі берестейських говірок, під Біловезькою пущею. Тим більше в тих, яких зберіглся цілий набір архаїчних рис. Переважно він трапляється в говірках які Федор Климчук називає тороканськими, рідше в південнозагородських. За спостереженнями все того ж дослідника, між південнозагородськими і північнозагородськими говірками нема інтерференції, тоді як між південнозагородськими і середньозагородськими трапляються перехідні типи. Щось такого має місце в околиці Каменця. Характеристично те, що зазначена риса утворює цілосний масив і свідчить про старовинні межи Каменецької волості та місцеву специфіку процесу етногенезу.