Нас не збаламутять
Поліссє ... Господар Полісся це нарід поліський - полішуки ми. Ми полішуки по місцевості, українці - по національності (Як і селянин з Полтавщини: по місцевості - полтавець, а по національності - українець). Ми є частиною великого 40 міліонового, культурного, українського народу, що має свої культурні, научні і ин. здобутки і цінності - напр. Українську Академію Наук у Київі, так само як нарід руський має Російську Академ. Наук, нарід французький - Парижську Академію Наук і т.д..
Говоримо ми українською мовою, а не "мєстною" ... Є мова польська, українська, російська, білоруська, жидівська, татарська і ин. ... і тільки ріжні плути ще мають нахабство з закутків вигукувати, що ми, полішуки, розмовляємо "по-мєстному". Живемо українським побутом, звичаями...
Ми є національно свідомі. І в питанні національнім нас не збаламутять ніяки крутії-пройдисвіти як з табору польського, руського чи білоруського. Полішуки - українці.
Ми стаємо соціально і політично грамоті і як би нас не збивали з толку ріжні шахраї і наймити буржуазії - то нашої клясової свідомості їм не зломить. Відкидаючи геть всяких соціал-підлизників, угодовців і комбінаторів, ми різко ділимо суспільство тілько на два табори: правий і лівий.
Правий - буржуазний, капіталістичний, що живе з праці робітників і селян.
Лівий - пролетарський, селянсько-робітничий, що живе з власної мозольної праці, та до цього ще працює на табор правий капіталістично-буржуазний, поміщицький, який користає з більшої частини нашої праці і тому живе сито, весело і розкішно.
Ми, полішуки, як народ праці, належимо до великої всесвітньої армії працюючих, тобто до пролетаріату. В цих питаннях: національнім і клясовім ми зайняли правильні точки, і ми кладемо їх в основу будови нашого поліського селянсько-робітничого життя.
На Поліссі вже засвітився світ правди. Горить і світить - темрява гине. Але не спить і наш ворог - гнобитель працюючих. І бореться світ з темрявою, правда з крутійством, Сельроб з гнобителями працюючих. А гнобителі в ріжних фарбах і масках з лестивими речами підходять і затуманюють нас питаннями, національним, соціяльним, релігійним, партійними і т.д., аби загасить наш огник правди, аби надалі задержати в темноті Полісся, аби ще й ще можливо довше нас визискувати ...
Але свідомість наша не блудить вже... Тепер ми мусимо уперто обстоювати свої права селянсько-робітничі.
Тепер маємо послати до сойму оборонців прав наших, борців за краще життя, за ліпшу долю.
Тому кажемо: ми - Сель-Роби і під сель-робівським прапором організуймось до визвольної боротьби як в часі виборів так і після них.
Н.Нікон (Зпід селянсько-робітничної стріхи//Наше життя, Ч.4(264), 22 січня 1928 р., с.3)