Христос воскресе!
Вітаю усіх зі святом! Трохи розкажу про наш Великдень.
Позаминулого року ходили до церкви неподалік від Імператорського палацу, знайомий росіянин Вітя пофарбував яйця, послухали службу японською мовою, посвятили - і пили з москалями пиво майже до ранку...Але якийсь у мене залишився присмак не дуже приємний, вирішив, що наступного року як вийде - сходжу, ні - то так і буде.
Так і було, бо священик, схоже, один на весь регіон Кансай, і минулого року він був не в Кіото. Тож з’їздили ми у церкву марно, тому розговлялися у мене вдома, з тим самим Вітєю і знайомим японцем.
Цього року питав у Віті, чи не хоче він спробувати до церкви сходити, він не проявив ентузіазму, тому від ідеї відмовилися. Зате сходили на футбол, а до того я зазирнув в агентство нерухомості і розпитав про те, коли звільняються квартири. Агітували заселятися в таку, у якій хтось помер - тоді можна платити тільки половину орендної плати перший рік. Я ввічливо відмовився, взяв буклет і сказав, що прийду до них ще у травні.
Тоді пив каву на вулиці Карасума у Старбаксі, вікна якого виходять прямо на буддистський храм, забув назву. Сидиш, значить, у кріслі, дудлиш собі каву, а перед тобою - фігури всяких єнотовидних собак, жабки і так далі на передньому плані і дерев’яна будівля храму на задньому. З неї зрідка виходять дівчата у кімоно і позирають на щасливого ґайдзіна. Дідусь поруч зі мною був настільки вражений таким поєднанням традицій і сучасності, що виплюнув свою каву на газету, яку читав. Якось я вже писав тут про Старбакс, і мені в коментах написали, що вони всі однакові і кава в них усіх однакова і взагалі що це за фігня. Закликаю усіх читачів мого блогу приїхати в Японію, знайти в Кіото два однакових Старбакси і потім уже коментувати у стилі “Я знаю все а ти дурак”.
Отже, після кавочки зустрілися з Вітєю і поїхали на стадіон дивитися футбол - йому дали два білети на факультеті, грала місцева кіотоська команда “Кіото Санґа” (не знаю, хто такий Санґа) із гостями з Окаями, сусідня з Хірошімою префектура. Матч другої японської ліги J2. Потрапили під дощ, вистояли дві черги не туди, тоді Вітя з моєю парасолькою пішов купувати свою і промочив дуже ноги, а я стояв під дахом і показував язика і надував щоки маленькому фанату футбола, якого зацікавило моє яблуко. Вітя повернувся, дощ скінчився майже, і ми пішли на трибуни.
Спочатку стояли, бо всі сидіння були мокрі, тоді сіли і сушили взуття. Вітя приніс у термосі старбаксівському крашанки в якихось заморських (китайських?) наклейках, з’їв радісно сам, коли наші забили гол, і роздражнив мене так, що я теж почав чистити шкаралупу. Незважаючи на те, що автор посту придумав чудовий слоґан - “Дави окаянных окаямцев!” і хотів піти навчити гостьових фанатів правильно це вимовляти, окаямці забили нам, а я ж навіть яйце не дочистив іще...Але у такий день кіотська команда не могла програти, тому у другому таймі ми забили ще один.
По дорозі додому зустріли у суші-барі “Каппа” іноземців, які були на футболі, а перед ще одним Старбаксом, на вулиці Сандзьо - доцента Дімітара з Вітіного факультету, який чекав на інших болгар. Переконалися, що Кіото - маленьке місто.
Болгари, прощаючись, кажуть: “Христос воскресе!”. “Воістину воскрес”, - відповідаю я.
Господарочка Вітя постарався
Позаминулого року ходили до церкви неподалік від Імператорського палацу, знайомий росіянин Вітя пофарбував яйця, послухали службу японською мовою, посвятили - і пили з москалями пиво майже до ранку...Але якийсь у мене залишився присмак не дуже приємний, вирішив, що наступного року як вийде - сходжу, ні - то так і буде.
Так і було, бо священик, схоже, один на весь регіон Кансай, і минулого року він був не в Кіото. Тож з’їздили ми у церкву марно, тому розговлялися у мене вдома, з тим самим Вітєю і знайомим японцем.
Цього року питав у Віті, чи не хоче він спробувати до церкви сходити, він не проявив ентузіазму, тому від ідеї відмовилися. Зате сходили на футбол, а до того я зазирнув в агентство нерухомості і розпитав про те, коли звільняються квартири. Агітували заселятися в таку, у якій хтось помер - тоді можна платити тільки половину орендної плати перший рік. Я ввічливо відмовився, взяв буклет і сказав, що прийду до них ще у травні.
Тоді пив каву на вулиці Карасума у Старбаксі, вікна якого виходять прямо на буддистський храм, забув назву. Сидиш, значить, у кріслі, дудлиш собі каву, а перед тобою - фігури всяких єнотовидних собак, жабки і так далі на передньому плані і дерев’яна будівля храму на задньому. З неї зрідка виходять дівчата у кімоно і позирають на щасливого ґайдзіна. Дідусь поруч зі мною був настільки вражений таким поєднанням традицій і сучасності, що виплюнув свою каву на газету, яку читав. Якось я вже писав тут про Старбакс, і мені в коментах написали, що вони всі однакові і кава в них усіх однакова і взагалі що це за фігня. Закликаю усіх читачів мого блогу приїхати в Японію, знайти в Кіото два однакових Старбакси і потім уже коментувати у стилі “Я знаю все а ти дурак”.
Отже, після кавочки зустрілися з Вітєю і поїхали на стадіон дивитися футбол - йому дали два білети на факультеті, грала місцева кіотоська команда “Кіото Санґа” (не знаю, хто такий Санґа) із гостями з Окаями, сусідня з Хірошімою префектура. Матч другої японської ліги J2. Потрапили під дощ, вистояли дві черги не туди, тоді Вітя з моєю парасолькою пішов купувати свою і промочив дуже ноги, а я стояв під дахом і показував язика і надував щоки маленькому фанату футбола, якого зацікавило моє яблуко. Вітя повернувся, дощ скінчився майже, і ми пішли на трибуни.
Спочатку стояли, бо всі сидіння були мокрі, тоді сіли і сушили взуття. Вітя приніс у термосі старбаксівському крашанки в якихось заморських (китайських?) наклейках, з’їв радісно сам, коли наші забили гол, і роздражнив мене так, що я теж почав чистити шкаралупу. Незважаючи на те, що автор посту придумав чудовий слоґан - “Дави окаянных окаямцев!” і хотів піти навчити гостьових фанатів правильно це вимовляти, окаямці забили нам, а я ж навіть яйце не дочистив іще...Але у такий день кіотська команда не могла програти, тому у другому таймі ми забили ще один.
По дорозі додому зустріли у суші-барі “Каппа” іноземців, які були на футболі, а перед ще одним Старбаксом, на вулиці Сандзьо - доцента Дімітара з Вітіного факультету, який чекав на інших болгар. Переконалися, що Кіото - маленьке місто.
Болгари, прощаючись, кажуть: “Христос воскресе!”. “Воістину воскрес”, - відповідаю я.
Господарочка Вітя постарався