Білі мухи налетіли
Це про вчорашній-сьогоднішній Токіо, який трохи паралізований від 23-сантиметрового снігу, немовби за кількістю районів у тому самому Токіо. По одному сантиментру на район.
1 людина загинула, принаймні 243 поранено, рух на частині доріг паралізовано, поїзди не ходять, на станції пускають потроху, тому ввечері, коли всі повертаються з роботи, перед входами утворилися величезні черги. На великому Рейнбоу Брідж цілих 300 машин застрягли, і не могли просунутися ні вперед, ні назад.
Показали ще дядька у костюмі і весняно-осінніх туфлях, який намагався по снігу скотитися, тобто спуститися, сходами вниз на пішоходному переході. В одній руці у нього була величезна чорна парасолька, і він цю руку, а також іншу, намагався вчепити за перила, балансуючи на межі. Зрештою таки спустився, але все це більше скидалося на гастролі якось антарктичного цирку. (Дивився і думав: а черевики з товстою підошвою не міг вранці вдягти, бідолашний сарарі:ман? Чи, може, і черевиків немає, бо ж такий великий сніг у тих краях - максимум раз на рік-два?..)
Тут варто звернути увагу на дві речі: засилля парасольок, якими японці намагаються захиститися від снігу, так само як і від дощу (як на мене, капюшона більше ніж досить), а також манера висвітлення у ЗМІ, які починають всі програми з цієї новини, немовби Токіо - це вся Японія. У нас в Осаці просто йшов дощ, який доволі швидко перестав.
Ще мені пригадалися снігові японські досвіди деінде:
засніжена гірська дорога 1 січня 2000-якогось там року, якою ми повертаємося вчотирьох після майже безсонної новорічної ночі десь у префектурі Нара. Повертаємося, бо в тій самій префектурі Нара, але в іншому місті, на нас чекають четверо коней.
Ще більш засніжені пейзажі в префектурі Міяґі, на межі із префектурою Ямаґата, довкруги буддистського храму Ямадера, де колись давно ходив Башьо і навіть написав хайку про цикаду і тишу довкола скелі. Там сніг і вітер були такі сильні, що Тимурові довелося півтори години провести з мокрими ногами у дерев’яній будівлі невеличкої станції, чекаючи поки вітер ущухне і поїздам нарешті дозволять їхати назад у Сендай. Таки дозволили, але думав тоді, що так і залишуся у цих горах, наодинці із тишею.
Ну і сніг у Кіото, як же без нього, останнім часом втрапляю на таке диво все менше і менше, але засніжені дахи храмів та інших старовинних будівель дуже швидко зринають у пам’яті.
Минулого року у наших краях теж трохи випало, і навіть не розтануло за кілька хвилин, і ми пішли гуляти з собакою, а потім хтось потягнув мене за язик сказати “осуварі”, і він сів, бо слухняний, але вираз обличчя був надзвичайно ошелешений. Тому наш Теля зі снігом, певно, має доволі специфічні асоціації. This entry was originally posted at https://brovary84.dreamwidth.org/199323.html. Please comment there using OpenID.
1 людина загинула, принаймні 243 поранено, рух на частині доріг паралізовано, поїзди не ходять, на станції пускають потроху, тому ввечері, коли всі повертаються з роботи, перед входами утворилися величезні черги. На великому Рейнбоу Брідж цілих 300 машин застрягли, і не могли просунутися ні вперед, ні назад.
Показали ще дядька у костюмі і весняно-осінніх туфлях, який намагався по снігу скотитися, тобто спуститися, сходами вниз на пішоходному переході. В одній руці у нього була величезна чорна парасолька, і він цю руку, а також іншу, намагався вчепити за перила, балансуючи на межі. Зрештою таки спустився, але все це більше скидалося на гастролі якось антарктичного цирку. (Дивився і думав: а черевики з товстою підошвою не міг вранці вдягти, бідолашний сарарі:ман? Чи, може, і черевиків немає, бо ж такий великий сніг у тих краях - максимум раз на рік-два?..)
Тут варто звернути увагу на дві речі: засилля парасольок, якими японці намагаються захиститися від снігу, так само як і від дощу (як на мене, капюшона більше ніж досить), а також манера висвітлення у ЗМІ, які починають всі програми з цієї новини, немовби Токіо - це вся Японія. У нас в Осаці просто йшов дощ, який доволі швидко перестав.
Ще мені пригадалися снігові японські досвіди деінде:
засніжена гірська дорога 1 січня 2000-якогось там року, якою ми повертаємося вчотирьох після майже безсонної новорічної ночі десь у префектурі Нара. Повертаємося, бо в тій самій префектурі Нара, але в іншому місті, на нас чекають четверо коней.
Ще більш засніжені пейзажі в префектурі Міяґі, на межі із префектурою Ямаґата, довкруги буддистського храму Ямадера, де колись давно ходив Башьо і навіть написав хайку про цикаду і тишу довкола скелі. Там сніг і вітер були такі сильні, що Тимурові довелося півтори години провести з мокрими ногами у дерев’яній будівлі невеличкої станції, чекаючи поки вітер ущухне і поїздам нарешті дозволять їхати назад у Сендай. Таки дозволили, але думав тоді, що так і залишуся у цих горах, наодинці із тишею.
Ну і сніг у Кіото, як же без нього, останнім часом втрапляю на таке диво все менше і менше, але засніжені дахи храмів та інших старовинних будівель дуже швидко зринають у пам’яті.
Минулого року у наших краях теж трохи випало, і навіть не розтануло за кілька хвилин, і ми пішли гуляти з собакою, а потім хтось потягнув мене за язик сказати “осуварі”, і він сів, бо слухняний, але вираз обличчя був надзвичайно ошелешений. Тому наш Теля зі снігом, певно, має доволі специфічні асоціації. This entry was originally posted at https://brovary84.dreamwidth.org/199323.html. Please comment there using OpenID.