Як я уже тут, і навіть маю півсекунди щось написати, нехай це буде ще один пост не про Японію.
Показували вчера по ТВ програму про подорожі, там 29-літня “дівчинка”, вдягнута у шкільну форму і з намальованими бровами, як у Брєжнєва, подорожує по всяких країнах і задає учасникам програми в студії незручні (або не дуже зручні) питання. Вчора їздила вона в М’янму, і на вулиці побачила бабусь-дідусів із клітками, в яких повно маленьких пташок.
Питання було: що з цими пташками треба робити? Відповідь: купити по 50 ієн за штуку (інколи дають “бонус” - ще одну пташечку), і випустити в небо, не дуже блакитне від смогу. Це принесе покупцеві щастя, радість і якісь бали в рейтингу для щасливого і повноцінного існування в наступному житті. Звільнив пташку - будеш щасливим десь і колись, все дуже просто.
А я все думав, чого б це в одному із моїх найулюбленіших віршів (і пісень) були наступні слова:
Ходжу-броджу білим світом
Щастя не шукаю
Де побачу птаха в клітці
Куплю - випускаю
Коло замкнулося, треба і собі у М’янму якось вибратися.
This entry was originally posted at
http://brovary84.dreamwidth.org/186342.html. Please comment there using
OpenID.