Японські водяні пригоди
Українці Шанхаю вирішили поновити славну традицію випуску україномовних вісників на Далекому Сході, але поки що в електронному варіанті. Сам журнал із прекрасною назвою "Шанхай Борщ" можна завантажити отуто
Не знаю, як саме, але вони вийшли і на мене, тому я теж взяв участь у "Борщі" замальовкою про японську гарячу і не дуже воду, яку подаю нижче. Вірю і сподіваюся, що така співпраця стане регулярною.
Ванна по старшинству
Іноземець, якому пощастить бути запрошеним у на хо:мусутей (homestay) у японську родину, особливо якщо це відбувається вперше, може бути заскочений зненацька всякими побутовими звичаями, відмінними від його країни.
Наприклад, туалет має окремі капці, на них часто так і пишуть - “toilet”. Вихід у них “в люди”, тобто за межі делікатного простору, зазвичай спричиняє невеличкий культурний шок у япономовних гостинних господарів. Такий самий шок був і у мене, коли одна українська знайома вийшла з туалету просто у капцях у нашій осакській квартирі. Дипломатичний конфлікт було врегульовано адекватною кількістю випитого шампанського.
Інша придибенція - це “ванна по порядку”, або краще написати “по старшинству”. Цьому звичаю насправді не так уже і багато років, масово він поширився в останні 2-3 десятиліття. Кожного дня члени японської сім’ї по черзі приймають ванну. Перед тим, як до неї залазити, треба обов’язково змити з себе порох денний і вечірній, бо ванна - одна на всіх.
Першим її приймає зазвичай глава родини, наступним - старший син (якщо є) або просто інші чоловіки в родині, тоді інші діти, і останньою - мати. Якщо батьки когось із подружжя живуть разом із родиною, то вони, вочевидь, теж матимуть пріоритетне право насолодитися гарячою водичкою.
Що ж відбувається, колий цей неписаний устрій порушується присутністю в домі іноземця? Він просто вписується в ієрархію одразу за батьком, або, інколи, відразу після старшого сина. Найкращий спосіб виправдати таку довіру - не порушити всіх правил прийому ванни, тобто не залізти у неї брудним або, не дай Боже, в милі та піні.
Із такою особливістю водних процедур у домашніх умовах пов’язана і наявність спеціальних кнопок на пункті управління у ванній кімнаті. Одна - для повторного підігріву води, яка встигла охолонути, поки “старші” насолоджувалися ванною. Інша - для повторного підігріву шляхом додавання певної порції гарячої води. Можливо, найостанніші системи управління мають ще досконаліші функції.
Чи всі японські сім’ї мають удома такі напівкосмічні ванни? Відповідь: звичайно, ні. Останнім часом їх кількість стає все менша, але все одно подекуди навіть у великих містах іще можна зустріти помешкання взагалі без ванни чи душу. Я жив у такій квартирі, розташованій за 15 хвилин на велосипеді від центру Кіото, протягом 9 місяців. Ванни не мав, туалет, на щастя, був (щоправда, без капців), мав навіть газову плитку на одну комфорку і мийку (20 на 30 сантиметрів) з гарячою водою! (Над нею було написано прохання: не мити в мийці голову, бо вона для того не призначена).
Але зрозуміло, що в мийці не дуже помиєшся, тому я майже щодня ходив у сенто: - японську громадську баню, що була розташована в 30 секундах від мого помешкання. Щопонеділка у ній був вихідний, то я їздив на велосипеді до іншої, трохи більшої, із гарячим фонтаном та скульптурами у псевдо-античному стилі.
“Дрібні гроші за гарячу воду”
Японською “сенто:” записується двома ієроґліфами - 銭”сен” - “дрібні гроші” та 湯”то”(ще читається як “ю”) - “гаряча вода”. Тобто дрібні гроші за гарячу воду, якщо трактувати, не обмежуючись ніякими рамками. В Кіото один раз попаритися зараз коштує 410 ієн (для гривень треба ділити на 10), існує спеціальна знижка на набір із 10 квиточків - платиш на 20 ієн менше за кожен. Раз на місяць проводиться “день сенто:”, коли діти дошкільного віку можуть помитися безкоштовно (звичайно, зайти до бані вони можуть тільки з батьками).
Традиційна сенто: - це шматок тканини на вході з великою літерою ゆ(“ю”, див. фото), за ним - невеличкий передпокій, де можна (і треба!) залишити взуття у шухлядках із замками. Із передпокою всередину ведуть двоє дверей: на одній напис “жіноча гаряча вода”, на іншій - “чоловіча”. Заходиш досередини - і тебе зустрічає пильним поглядом бабуся-сторож, збирачка плати за користування і продавчиня рушників, шампунів і косметики тим, хто їх раптом забув, а також великої кількості освіжаючих напоїв (але зазвичай безалкогольних).
Заплатив 410 (або ж 390) ієн - і до гарячої води залишилося півкроку, треба лиш роздягнутися, покласти речі у плетений кошик, зачинити локер, повісити пластинку-замок на руку - і вперед!
Більшість сенто: мають подібний інтер’єр і стандартний набір ванн: з якоюсь лікувальною травою, джакузі (інколи навіть із ілюмінацією!), просто гаряча ванна без нічого, зазвичай найбільша в арсеналі, ванна зі струмом 3-10 вольт (мені однієї спроби зануритися у неї було достатньо на решту життя, зазвичай тепер спостерігаю, як японці “трусяться”), і сауна - добре, якщо оббита деревом, а як не пощастить - то просто плитка, яка робиться гарячою і майже не приносить відвідувачам ніякого задоволення. У сауні стоїть термометр для контролю температури, інколи - телевізор (звичайно, Made in Japan), і часто лунає музика відповідно до смаків власників бані. У сенто: “Східна Гора”, де при вході вас зустрічають “Бітлз” (на фото; а всередині, до речі - постер Мерілін Монро на півстіни!) вони грають свої пісні і в сауні, як варіант - “енка”, або японські популярні балади.
Є в сенто: і неписаний кодекс правил, інколи їх навіть дублюють англійською для іноземців. З татуюваннями вхід заборонено, залазити у гарячу воду несполіснутим - теж (треба обов’язково змити з себе весь пил і бруд), залазити у воду з рушничком - теж табу, як і робити це в купальнику. То японські дідусі зазвичай прикриваються невеличким рушничком під час пересування між ваннами, а коли сидять у них - складають його втричі і кладуть на голову. Мені це схоже на мовчазний знак “Не турбувати!”. Не можна і використовувати баню для прання.
У кіотоських сенто:, доступних мені, я такого, на жаль, не бачив, але в інтернетах пишуть, що найбільший шик оздоблення - це коли з плитки викладено гору Фудзі, тобто Фудзі-сан, і вона супроводжує тебе весь час подорожі гарячими водами. Ще з цікавих спогадів, пов’язаних із сенто: та українцями в них - похід у баню на Третій вулиці в Кіото із найзавзятішими представниками туристичної групи з України. Правила розказав, їх навіть було дотримано; сауна теж отримала схвальні відгуки…І автор уже почав було забувати, де саме та баня була розташована, та й із туристами зв’язок сам собою перервався, але дивний порожній простір, що абсолютно природнім чином утворювався довкола трьох українців та їхнього гіда, куди б вони не подалися у бані, не дає мені спокою і сьогодні. Кіотосці іноземців у своє коло, може, й пускають, але стараються тримати на відстані.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/152032.html. Please comment there using OpenID.
Не знаю, як саме, але вони вийшли і на мене, тому я теж взяв участь у "Борщі" замальовкою про японську гарячу і не дуже воду, яку подаю нижче. Вірю і сподіваюся, що така співпраця стане регулярною.
Ванна по старшинству
Іноземець, якому пощастить бути запрошеним у на хо:мусутей (homestay) у японську родину, особливо якщо це відбувається вперше, може бути заскочений зненацька всякими побутовими звичаями, відмінними від його країни.
Наприклад, туалет має окремі капці, на них часто так і пишуть - “toilet”. Вихід у них “в люди”, тобто за межі делікатного простору, зазвичай спричиняє невеличкий культурний шок у япономовних гостинних господарів. Такий самий шок був і у мене, коли одна українська знайома вийшла з туалету просто у капцях у нашій осакській квартирі. Дипломатичний конфлікт було врегульовано адекватною кількістю випитого шампанського.
Інша придибенція - це “ванна по порядку”, або краще написати “по старшинству”. Цьому звичаю насправді не так уже і багато років, масово він поширився в останні 2-3 десятиліття. Кожного дня члени японської сім’ї по черзі приймають ванну. Перед тим, як до неї залазити, треба обов’язково змити з себе порох денний і вечірній, бо ванна - одна на всіх.
Першим її приймає зазвичай глава родини, наступним - старший син (якщо є) або просто інші чоловіки в родині, тоді інші діти, і останньою - мати. Якщо батьки когось із подружжя живуть разом із родиною, то вони, вочевидь, теж матимуть пріоритетне право насолодитися гарячою водичкою.
Що ж відбувається, колий цей неписаний устрій порушується присутністю в домі іноземця? Він просто вписується в ієрархію одразу за батьком, або, інколи, відразу після старшого сина. Найкращий спосіб виправдати таку довіру - не порушити всіх правил прийому ванни, тобто не залізти у неї брудним або, не дай Боже, в милі та піні.
Із такою особливістю водних процедур у домашніх умовах пов’язана і наявність спеціальних кнопок на пункті управління у ванній кімнаті. Одна - для повторного підігріву води, яка встигла охолонути, поки “старші” насолоджувалися ванною. Інша - для повторного підігріву шляхом додавання певної порції гарячої води. Можливо, найостанніші системи управління мають ще досконаліші функції.
Чи всі японські сім’ї мають удома такі напівкосмічні ванни? Відповідь: звичайно, ні. Останнім часом їх кількість стає все менша, але все одно подекуди навіть у великих містах іще можна зустріти помешкання взагалі без ванни чи душу. Я жив у такій квартирі, розташованій за 15 хвилин на велосипеді від центру Кіото, протягом 9 місяців. Ванни не мав, туалет, на щастя, був (щоправда, без капців), мав навіть газову плитку на одну комфорку і мийку (20 на 30 сантиметрів) з гарячою водою! (Над нею було написано прохання: не мити в мийці голову, бо вона для того не призначена).
Але зрозуміло, що в мийці не дуже помиєшся, тому я майже щодня ходив у сенто: - японську громадську баню, що була розташована в 30 секундах від мого помешкання. Щопонеділка у ній був вихідний, то я їздив на велосипеді до іншої, трохи більшої, із гарячим фонтаном та скульптурами у псевдо-античному стилі.
“Дрібні гроші за гарячу воду”
Японською “сенто:” записується двома ієроґліфами - 銭”сен” - “дрібні гроші” та 湯”то”(ще читається як “ю”) - “гаряча вода”. Тобто дрібні гроші за гарячу воду, якщо трактувати, не обмежуючись ніякими рамками. В Кіото один раз попаритися зараз коштує 410 ієн (для гривень треба ділити на 10), існує спеціальна знижка на набір із 10 квиточків - платиш на 20 ієн менше за кожен. Раз на місяць проводиться “день сенто:”, коли діти дошкільного віку можуть помитися безкоштовно (звичайно, зайти до бані вони можуть тільки з батьками).
Традиційна сенто: - це шматок тканини на вході з великою літерою ゆ(“ю”, див. фото), за ним - невеличкий передпокій, де можна (і треба!) залишити взуття у шухлядках із замками. Із передпокою всередину ведуть двоє дверей: на одній напис “жіноча гаряча вода”, на іншій - “чоловіча”. Заходиш досередини - і тебе зустрічає пильним поглядом бабуся-сторож, збирачка плати за користування і продавчиня рушників, шампунів і косметики тим, хто їх раптом забув, а також великої кількості освіжаючих напоїв (але зазвичай безалкогольних).
Заплатив 410 (або ж 390) ієн - і до гарячої води залишилося півкроку, треба лиш роздягнутися, покласти речі у плетений кошик, зачинити локер, повісити пластинку-замок на руку - і вперед!
Більшість сенто: мають подібний інтер’єр і стандартний набір ванн: з якоюсь лікувальною травою, джакузі (інколи навіть із ілюмінацією!), просто гаряча ванна без нічого, зазвичай найбільша в арсеналі, ванна зі струмом 3-10 вольт (мені однієї спроби зануритися у неї було достатньо на решту життя, зазвичай тепер спостерігаю, як японці “трусяться”), і сауна - добре, якщо оббита деревом, а як не пощастить - то просто плитка, яка робиться гарячою і майже не приносить відвідувачам ніякого задоволення. У сауні стоїть термометр для контролю температури, інколи - телевізор (звичайно, Made in Japan), і часто лунає музика відповідно до смаків власників бані. У сенто: “Східна Гора”, де при вході вас зустрічають “Бітлз” (на фото; а всередині, до речі - постер Мерілін Монро на півстіни!) вони грають свої пісні і в сауні, як варіант - “енка”, або японські популярні балади.
Є в сенто: і неписаний кодекс правил, інколи їх навіть дублюють англійською для іноземців. З татуюваннями вхід заборонено, залазити у гарячу воду несполіснутим - теж (треба обов’язково змити з себе весь пил і бруд), залазити у воду з рушничком - теж табу, як і робити це в купальнику. То японські дідусі зазвичай прикриваються невеличким рушничком під час пересування між ваннами, а коли сидять у них - складають його втричі і кладуть на голову. Мені це схоже на мовчазний знак “Не турбувати!”. Не можна і використовувати баню для прання.
У кіотоських сенто:, доступних мені, я такого, на жаль, не бачив, але в інтернетах пишуть, що найбільший шик оздоблення - це коли з плитки викладено гору Фудзі, тобто Фудзі-сан, і вона супроводжує тебе весь час подорожі гарячими водами. Ще з цікавих спогадів, пов’язаних із сенто: та українцями в них - похід у баню на Третій вулиці в Кіото із найзавзятішими представниками туристичної групи з України. Правила розказав, їх навіть було дотримано; сауна теж отримала схвальні відгуки…І автор уже почав було забувати, де саме та баня була розташована, та й із туристами зв’язок сам собою перервався, але дивний порожній простір, що абсолютно природнім чином утворювався довкола трьох українців та їхнього гіда, куди б вони не подалися у бані, не дає мені спокою і сьогодні. Кіотосці іноземців у своє коло, може, й пускають, але стараються тримати на відстані.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/152032.html. Please comment there using OpenID.