Діалоги в ліфті
Хоч було це кілька тижнів тому і тому, можливо, зробилося вже тільки наполовину правдою, пригадалася мені підслухана випадково розмова у ліфті, що прямував з 1 на 4 поверх головної будівлі Гуманітарного факультету Кіотського університету.
Отже, до ліфту, жваво щебечучи, зайшли троє. Усім трьом - років десь між 30 і 40, двоє хлопців і модня дівчина. Оскільки вийшли усі троє на 4 поверсі - скоріш за все, лінгвісти, але не факт.
Дівчина занесла із собою в ліфт уривок фрази, щось на зразок “…І от тепер я думаю, як же тепер це все назвати”. А один із хлопців їй відповідає: “Ентропія, як же інакше!” Інший теж під’юджує: “Точно, оце ти класно придумав! Ентропія - і ніяк інакше!” А вона їм обом, трохи сором’язливо-засмучено: “Та ну, яка там ентропія, самий сором та й годі!”
І всі троє радісно покинули цей прямокутний засіб переміщення у просторі, але не в часі.
А я, ошелешений, стояв сам-один у ліфті і думав, що тре було слухатися мами тре було вчити в школі - хвізику, а в інституті - хвілосохвію, риторику і профільні предмети, а не читати Пєлєвіна з Акуніним.