Вони стоять
Або сидять, або палять і плюють на довколишній світ, або комбінують усі ці дії. Одним словом, чекають десятої години ранку.
Бо саме о десятій відкриваються двері до їхнього Ельдорадо, безмежно близького і недосяжного, солодкого й гіркого, вивченого досконало і незрозумілого, ну і так далі за списком антонімів зі словника.
Ельдорадо називається "пачінко" і є невід"ємним елементом пейзажу будь-якого більш-менш пристойного міста. Якщо схарактеризувати зовсім коротко - то це ігрові автомати системи "запускай кульки доки не здурієш або доки вони не скінчаться", можна гуляти практично безкінечно. Подейкують, що власники пачінко - виключно корейці, які у цю дражливу грошову сферу японців не пускають.
Вночі пачінко перетворюються на джерела ілюмінації, бо випромінюють світла як якийсь космічний корабель середнього класу. І протягом цілого дня вони є джерелом страшенного шуму, коли відчиняються двері. Вочевидь, у такий спосіб ізолюють клієнтів від навколишнього світу і змушують забути про високе, тобто те, що істина - у вині, а не в кульках. Ну або в саке.
А якщо трохи серйозніше, то чи не єдине що би я ніколи не хотів робити в житті - це чекати на відкриття салону пачінко за кілька хвилин до десятої ранку кожного буднього дня. З пивом в одній руці та цигаркою в іншій, у дощ і під палючим сонцем. "Ю кен вейст йор тайм ез ю віш", як каже мій знайомий бразилієць Алекс.
Бо саме о десятій відкриваються двері до їхнього Ельдорадо, безмежно близького і недосяжного, солодкого й гіркого, вивченого досконало і незрозумілого, ну і так далі за списком антонімів зі словника.
Ельдорадо називається "пачінко" і є невід"ємним елементом пейзажу будь-якого більш-менш пристойного міста. Якщо схарактеризувати зовсім коротко - то це ігрові автомати системи "запускай кульки доки не здурієш або доки вони не скінчаться", можна гуляти практично безкінечно. Подейкують, що власники пачінко - виключно корейці, які у цю дражливу грошову сферу японців не пускають.
Вночі пачінко перетворюються на джерела ілюмінації, бо випромінюють світла як якийсь космічний корабель середнього класу. І протягом цілого дня вони є джерелом страшенного шуму, коли відчиняються двері. Вочевидь, у такий спосіб ізолюють клієнтів від навколишнього світу і змушують забути про високе, тобто те, що істина - у вині, а не в кульках. Ну або в саке.
А якщо трохи серйозніше, то чи не єдине що би я ніколи не хотів робити в житті - це чекати на відкриття салону пачінко за кілька хвилин до десятої ранку кожного буднього дня. З пивом в одній руці та цигаркою в іншій, у дощ і під палючим сонцем. "Ю кен вейст йор тайм ез ю віш", як каже мій знайомий бразилієць Алекс.