Коли він був іще недо-субстанцією, літаючи у хмарах над весняним Києвом, вона радісно йшла собі, посміхаючись сонячному парку Шевченка, як робила це сотні разів до цього. Поруч - дві подруги, настрій - прекрасний, майбутнє світле і партія веде.
Наступної миті вони дізналися про існування одне одного. І вже вона знає, що зовсім скоро він стане її частиною, а він - що отримає найкращий прихисток з усіх можливих у світі в його ситуації.
Тоді буде багато всього, за деталями можна звернутися хоча б і до однієї з пісень Мітяєва. Він ставав усе більшим і більшим, зрештою переріс її по всім параметрам, принаймні фізичним. Але і досі ніяк не може він збагнути, чому аж настільки схожий на неї - майже зірку ТБ братньої Чехословаччини, якою вона була на обкладинці журналу “Televizia” за півроку до його появи на світ?
Раніше він підозрював, а тепер уже знає напевно, що усім, чого він досяг і не досяг, завдячує саме цій схожості, і більше нічому. Так просто.
Він - це я, а вона - це найдорожча для нього людина у світі. Дякую, мамо, за все.