Сни
Сьогодні мені знову почали показувати сни.
Ми з мамою ідемо засніженим лісом, потім засніженим селом, потім знову лісом, вечоріє. Сніг витоптаний, сірий, брудний. Дуже неприємно іти.
Ми шукаємо мого брата, який від нас відбився десь дорогою (а ми як ніби кудись тікаємо, війна якась - це після Ремарка), тому ми вертаємо назад, аби його знайти. Брат не знімає слухавку, хоча ми йому багато разів телефонуємо.
Я іду швидше вперед, лишаю маму ззаду і обіцяю повернутися.
Я доходжу до якогось села, там мені вдається додзвонитися за номером брата, де мені незнайомий чоловік каже: "Хлопця збив вітер вниз, коли він ішов по залізничному мосту. Завірюха була. 60 наших теж загинули".
Я кажу: "Боже..." і прокидаюся. Дивлюся в стелю і думаю, що треба подзвонити мамі і сказати, що я повертаюся, але треба весело це говорити, щоб вона не хвилювалася. Потім я її обніму і скажу: "Він загинув". Але раніше казати не можна, бо вона так злякається, а вона ж одна...
Потім я лізу по мобільний, на годиннику 4:53. І я розумію, що це був сон.
І я вкотре думаю: не ображайте рідних, ніколи не ображайте рідних. Сьогодні вони є, а завтра їх несподівано немає.
Навіть якщо ви розходитеся ненадовго, прощайтеся, як назавжди. Бо якщо сказати їм щось образливе, а потім раптом щось станеться, ви шкодуватимете все життя.
Я шкодую.
Ми з мамою ідемо засніженим лісом, потім засніженим селом, потім знову лісом, вечоріє. Сніг витоптаний, сірий, брудний. Дуже неприємно іти.
Ми шукаємо мого брата, який від нас відбився десь дорогою (а ми як ніби кудись тікаємо, війна якась - це після Ремарка), тому ми вертаємо назад, аби його знайти. Брат не знімає слухавку, хоча ми йому багато разів телефонуємо.
Я іду швидше вперед, лишаю маму ззаду і обіцяю повернутися.
Я доходжу до якогось села, там мені вдається додзвонитися за номером брата, де мені незнайомий чоловік каже: "Хлопця збив вітер вниз, коли він ішов по залізничному мосту. Завірюха була. 60 наших теж загинули".
Я кажу: "Боже..." і прокидаюся. Дивлюся в стелю і думаю, що треба подзвонити мамі і сказати, що я повертаюся, але треба весело це говорити, щоб вона не хвилювалася. Потім я її обніму і скажу: "Він загинув". Але раніше казати не можна, бо вона так злякається, а вона ж одна...
Потім я лізу по мобільний, на годиннику 4:53. І я розумію, що це був сон.
І я вкотре думаю: не ображайте рідних, ніколи не ображайте рідних. Сьогодні вони є, а завтра їх несподівано немає.
Навіть якщо ви розходитеся ненадовго, прощайтеся, як назавжди. Бо якщо сказати їм щось образливе, а потім раптом щось станеться, ви шкодуватимете все життя.
Я шкодую.