Середземські вогні | Раґнарок
на основі скандинавських міфів та реальних подій
Давно то було... Ще як із засніжених вершин Асґарду чорні вóрони Одіна споглядали на світ, як біловолоса Фрея із льодових кристалів носила осяйне намисто, а хитрий Локі викладував рунами доріжки долі...
От тоді і починається наша історія...
Середземськi Вогнi
Стародавні рукописи відкривають таємницю...
Ніщо не сховається перед нею...
• Передісторія • Південне королівство • Ігри Локі • Раґнарок • Країна Юності •
словник імен
Раґнарок
Середзем'я... Безкінечні ліси, величні ріки, високі гірські хребти... Край людей...
Колись тут панував мир і спокій, злагода і добробут. Молоко з медом лилися у горлянки, які не знали спраги, сміливі мисливці із неполоханих хащів приносили щедру здобич. Рибалки ходили човнами далеко в море і поверталися обтяжені уловом. На золотистих полях колосилися хліби. І було так добре, що охоронці часом й засинали на мурах міст, не знаючи тривоги...
Але щастя таке тимчасове... Пітьма не дрімає...
Не всі вже пам'ятають зрадливу темну ельфійку Фьорадері та мужнього короля світлих ельфів Вірґіна, який загинув у бою. Втихли і гучні співи про славні битви на чолі із крон-принцом Країни Грому Бор-Ісом в обороні Альфгейму. Вже навіть забулися звитяги ґномів та веттів у боротьбі із тролями за Середзем'я. Людська пам'ять коротка...
Навіть інтриґи хитрого Локі почали забуватися...
І тільки скарб Міміра, який залишився людям на згадку про давно минулі перемоги днів, які канули в лету, нагадує, що Тьма не дрімає. Тролі знову і знову з'являються у лісах, аби тривожити мир і спокій Середзем'я...
* * *
РаґнарокУ давніх саґах мовиться про "долю богів" - Раґнарок - руйнування світу...
У розбраті кривавому брат губить брата;
Кровні родичі ріжуть один одного:
Множиться зло, сповнений гидоти світ...
Сонце почорніло; землі канули в море,
Зірки зриваються вниз з високості...
...Лиже все небо пекучий вогонь.Але не все так гірко, адже опісля оновлене сонце кине свої осяйні промені на нову землю, нове Середзем'я...
...знову виникне,
Знову зеленіючи, з моря земля.
Б'ють водоспади; орли за здобиччю
Стануть до вод на льоту припадати...
...Стануть хліба виростати без посівів.
Горе забудеться...Але спочатку має відбутися вирішальна битва... Раґнарок...
Далекий грім голосом глухого дзвону уже невпинно сповіщає, що час вже близько. А ви чуєте цей гуркіт?
Багато води сплило в ріках Середзем’я з тих пір, як завершилися останні бої за скарб Міміра. Ніщо не провіщало біди, але...
Одного дня посланець із Місячних гаїв приніс вістку світлим ельфам... Його кінь мчав крізь поля, гори, ріки... Втомлений вершник та його тварина ледве прибули до королівського палацу. Пусто... Хтось з ельфів відкрив двері, впізнав посланця і впустив в середину. Мандрівник сказав:
- Людство в небезпеці... Тьма повертається... Шлях на Північ...
І впав знесилений додолу. Крон-принц Бор-Іс схилився над посланцем і мовив до товариства, яке зібралося:
- Наближається Раґнарок...
Того дня, коли дельфійська нога знову ступила у Середзем’я, Країна Грому плакала рясними дощами, Тор бив своїм молотом і блискавиці розрізали небо на багато шматочків. Природа попереджала про небезпеку. Здавалося води Ґінунґаґапу ллються до Середзем’я із чорних хмар. Але новий день мав настати не зважаючи ні на що...
* * *
До звитяг!
Тіні ІґґдрасилюУ Середзем’я приходить новий рік. Холодні зимові дні затягувалися дощами і мрякою. Час від часу пробивалося сонечко, нагадуючи про швидкий прихід весни. За пору благополуччя населення Мідґарду збільшилося і навіть трішки розкошувало, забувши за небезпеки в лісах. Довгими вечорами люди влаштовували гуляння коло ватер, передаючи один одному історії давно минулих днів, історії про звитяги і хоробру боротьбу славетних воїнів. Здавалося, ніщо не віщує лихо...
Під великим деревом Іґґдрасиль зібралися принци та принцеси світлих та темних ельфів, аби раду радити. Різні були пропозиції, багато слів мудрих сказано було. І погодилися, що треба знову вирушати у Середзем'я, прийти на допомогу людям в одвічній боротьбі між Світлом і Темрявою, допомогти боротися проти тролів та зупинити сили Тьми в часі можливого Раґнароку.
Закінчилася рада пізньої ночі на повню. Залишився сидіти під Іґґдрасілем крон-принц Бор-Іс. Сидить і думу думає. Підійшла до нього крон-принцеса Ґестрісін й каже:
- Чому, Ельдінґаре, сидиш такий зажурений на могутніх коренях?
- Як у місячному світлі грають тіні Іґґдрасилю, так і доля людьми буде грати, крон-принцесо... - мовив крон-принц Бор-Іс.
Чорний ворон Одіна прилетів рано до палацу світлих ельфів Країни Грому і розказав, що в землях Середзем'я, у Південних королівствах, наче миші на хлібному полі, ширяться чутки, що зловісних тролів та йотунів таки не було вибито із краю, і вони далі завзято полюють за величним скарбом Міміра.
Буває, пізніми ночами з лісів навколо поселень чути якійсь голоси. Вони проймають холодом і непевністю до глибин людської душі. Хто, чи що криється за тими голосами - не знати. Страх кутає Мідґард, страх...
Мабуть, глибока народна пам'ять пробудила рух до захисту. Стрепенувся чи не кожен, хто чув від батьків та дідів про славу давно минулих днів. І знову якийсь небачений запал перед можливим вторгненням ворога підняв на ноги кращих мужів та жінок Середзем'я.
Королівства Мідґарду почали готуватися до війни: у кузнях чути, як ковалі кують міцну зброю та обладунки, які допоможуть боротися із силами Тьми на руїнах Утґарду...
* * *Останній місяць зими якимось дивним чином здружив народи Середзем’я: спільні господарські роботи сприяли здруженню. Довгими вечорами відбувалися посиденьки по королівствах.
Багато роботи впало на плечі жителів Мідґарду в приготуванні до весняних польових робіт: шиття нового одягу, реконструкція оборонних споруд, виготовлення зброї. Із посмішками на обличчях люди прощалися з зимою. І дзвінкі голоси на передвесняних вогнищах зливалися в єдину мелодію.
* * *З весною у Середзем’я прийшли проблеми з їжею: усю городину посадили, а до нового урожаю було ой як довго чекати. Але наші господині вміло справилися з труднощами і у середині місяця справи пішли краще.
На початку місяця до королівства прийшли листи від ґномів, в яких розповідалося про побачені поселення йотунів в Утґарді і про перші зустрічі з цими негідниками. Пішовши у розвідувальний похід, війська королівств натрапили на руїни Йотунгейму, які виявилися обжитими. В центрі Утґарду воїни Форестгейму і Нарніягейму знайшли камінь Зловісного, який має для тролів особливе значення.
Камінь ОхейлвенлеґураО, світлі ельфи! Чи відомо вам у ваших, наповнених щастям і радістю палацах, що таке людські біди та поневіряння? Вам Норни кажуть долю, а Одноокий на своєму восьминогому Сліпнірі водить вас у переможні походи! Чи відомо вам, що таке біль та печаль?.. О, світлі ельфи!..
Далеко десь за горами є країна Утґард. Її ще дехто називає Йотунгеймом, адже там живуть йотуни - величні гіганти, джерело сили та мудрості, проте нікому не підвладні, владики хаосу. Різні є - і морозяні, і вогняні, і морські, і штормові. Країна та знаходиться далеко на сході, на краю світу.
А в лісах Середзем'я ще досі живуть тролі. Ці кам'яні велетні пристали на бік Тьми, тому сонячне проміння їх перетворює у скали чи валуни. Нема чого їх боятися вдень, але як тільки останні промені сонця торкнуться поверхні, як тільки землю почнуть кутати сутінки, тролі наче оживають і готові робити різноманітні пакості людям.
Кажуть, тролі у змові із йотунами. Змова ця сягає тисяч років, відколи поріднилися між собою їхні володарі. І старший з-поміж тролів, знаний як Охейлвенлеґур (Зловісний), на знак миру подарував Утґарду свого каменя із висіченими знаками Сили. Камінь Зловісного стоїть десь в головному місті йотунів, за мурами та укріпленнями. Хто буде володіти тим каменем, в того й буде сила над тролями.
В кінці першого весняного місяця довгими вечорами жителі збиралися коло ватр і прославляли свої королівства.
В останні дні місяця воєводи відправилися в похід на Утґард, але зустріли там шалений захист і щоб не втратити бійців змушені були повернутися назад. Королівства очікували на військовий напад - відповідь тролів, але його так і не відбулося.
* * *Другий весняний місяць приніс покращений раціон для жителів міст. З цим населення королівств краще виконували господарські роботи - майже добудували оборонні споруди, шили весняний одяг і впорядковували свої міста. І з великої радості жителі Середзем’я співали хвалебні оди Асам і переповідали міфи про них.
Крига зійшла, ріки наповнилися теплими водами і жителі королівств мали змогу освіжитися в міру можливого. У Мідґард завітали гості з далеких країв, які привезли заморські солодощі.
Але зло не дрімає! В кінці місяця тролі та йотуни ватагами підходили до стін Мідґарду, метали вогнем у мури королівств, але так і не наважилися на напад. Страх і неспокій все більше охоплював серця жителів Середзем’я.
* * *Останній місяць весни розпочався затяжним дощем. Небо плакало серед хмар і навіювало сум, але навколо все зеленіло і вселяло надію в прийдешнє тепло. До середини місяця розпогодилося. Жителі королівств мали змогу поповнити свої знання новими відомостями про природу навколо них. Під кінець місяця на королівство напали йотуни. Все почалося із невеличкого наступу і переросло у контрнаступ спраглих за боями жителів Середзем’я. В результаті, під стінами Мідґарду усіх нападників було захоплено в полон, але, на жаль, через невідомих зрадників йотуни втікли. Королівства відновлювали свої сили та на фестивалі в кінці місяця показували один одному театральні постановки про легенди Середзем’я.
Хмари згущувалися на Мідґардом...
* * *Літо увійшло у Мідґард із першими грозами. Здавалося, блискавки і громи окупували небо і ясного сонця ми так і не діждемося. Але грозові дощі як прийшли так і відійшли, а за ними у Мідґард прибуло літнє тепло.
На початку місяця жителі королівств удосконалювали оборонні споруди Середзем’я, вивчали історію Середзем’я та під проводом крон-принца Бор-Іса кували мечі. Також під проводом принцеси Хусфрейї писали послання у майбутнє (ідею підкинула принцеса Нетта). Короткими вечорами жителі королівств влаштовували тренувальні походи для вишколення вояків. Вони завершилися успішно і справили надзвичайне враження як на воєвод, так і на простих учасників.
* * *Середина літа почалася рясними дощами. Жителі Середзем’я не знали, чи то кара небес, чи то нові святкування у Країні Грому. Але опісля встановилася сприятлива погода для господарських робіт у межах Мідґарду. Жителі королівств завершували виготовлення нової зброї та облаштовували свої помешкання. Здавалося усе буде так добре і спокійно. Але тьма не дрімає…
Однієї темної ночі, коли жителі королівств збиралися засинати, у Мідґард раптом прибула принцеса темних ельфів Стйорну. За нею гналися тролі і йотуни. Захищаючи принцесу народи Мідґарду кинулися за нападниками. Похід очолили крон-принц Бор-Іс і принц Упрейснар, які мужніми гаслами піднімали бойовий дух вояків. Розвідники йшли вперед. Жодного троля спочатку не було помічено, але потім на передовій траплялися сутички. Шлях перегороджували впалі дерева, глибокі ріки, круті урвища. Мьоркер зустрів вояків непривітно - на його кордонах біліли кістки і черепи. Передові загони на чолі з крон-принцом Бор-Ісом, воєводою Сендібоді і заступницею воєводи Оверлорді першими увійшли в ворожий край і Оверлорді першою знайшла загублений меч Долі, яким колись воював Гуґраккір.
Меч ГуґраккіраБули часи, коли наші вої мужньо виступали за межі Країни альвів Льєсальфгейму, аби боротися з навалами зі сходу. Приходили бо до границь землі нашої тролі та йотуни, аби чинити розбій та смерть. В одній війні, яка мала стати вирішальною для альвів, усе ніяк не могли одержати бажаної перемоги наші полки. Ходили у бій, ходили тисячами, а поверталися сотнями. І тролів сила-силенна полягла, але звідкись бралися нові та й нові.
Був серед ельфійського війська молодий воїн, знаний як Гуґраккір (Хоробрий). Був ковалем. Не брали його до бою, бо хоч і силу мав, але хто ж буде кувати зброю, коли він загине? Та настав день, коли прийшли втомлені воїни, та сказали, що нема кому вже воювати, тож у наступну битву піде й він.
Зажурився коваль. Сів на порозі з видом на місяць і згадав про батька та матір старих. В ту ж мить прийшла по місячному промінні крон-принцеса Тунґлід і подарувала йому сніжно-білий меч Орльоґ (меч Долі). Не мовивши ні слова, зникла у нічному тумані.
Відважно Гуґраккір пішов у бій. Не знав ні страху, ні вагання, бо відав, що доля битви у його руках. Здавалося, сотні ворогів полягли від меча Долі. Аж раптом постав перед ним володар тролів. Зійшлися у, здавалося б, нерівному бою. Та впав, уражений мечем Орльоґ, грізний супротивник. А після нього й похитнувся молодий коваль. Несли додому його побратими, осяяного славою перемоги.
Тролі відступили. Настав спокій... До пори, до часу...
Крон-принцеса ельфів довіряє найкращому меч Долі... Чи він готовий узяти його в свої сміливі руки і вершити геройський чин?..
* * *Після успішного походу за Мечем Гуґраккіра цілий місяць тролів і йотунів не було чути. Сонечко прогрівало Мідґард, кидаючи свої останні літні промені. Жителі Середзем’я під керівництвом світлих ельфів вчилися будувати шелести, аби потім використати ці навички під час Останньої битви. Довгими вечорами жителі Середзем’я ознайомлювалися із міфологією рідного краю. У королівствах все частішали розмови про зрадників. Чутки множилися наче мишва. Тому вартові очікували нападів противника.
* * *Перший місяць осені виявився неймовірно теплим. Настільки теплим, що жителі Середзем’я мали змогу купатися у ставках. Недалеко від наших укріплень туди-сюди снували йотуни. Частина воєвод проявила байдужість і через їхню непильність противники залишилися непокараними. За це світлі ельфи покарали жителів Середзем’я, влаштувавши виснажливі тренувальні походи в далекі ліси.
Також початок осені відзначився невеличкими фестивалями, які тривали довгими вечорами.
* * *
Зруйнований БіфрьостУ давніх саґах мовиться, що перед Раґнароком наступить трирічна Велика Зима. Конфлікти та ворожнеча вибухнуть поміж всіма людьми. Сонце та Місяць сховаються у пітьмі. Зірки зникнуть із неба, залишивши землю вкритою темрявою.
Буде звільнено Локі та вовка Фенріра. Він роззявить свою пащу від землі до неба, вогонь бушуватиме у його очах, а з його ніздрів валуватиме полум'я.
Зі сходу на жахливому кораблі Наґльфар припливе армія йотунів на чолі із Химіром, яка рушить на місце битви Віґрід. З півночі до Віґріду припливе Локі зі своєю армією мертвих, щоб стати на чолі армії Тьми. З півдня до Віґріду прибуде армія вогняних гігантів, на чолі із Суртром.
Біфрьост, веселковий міст між Асґардом та Мідґардом, буде кришитись та руйнуватись відразу по проході вогняних гігантів, за ними залишиться тільки випалена земля.
Геймдаль буде першим, хто побачить прихід ворожої армії, затрубить в свій ріг Ґіалар, його звук буде чути у дев'яти світах. Боги зберуться на раду, після чого Одін осідлає Сліпніра та помчить до джерела Міміра, щоб порадитись щодо подальших дій богів та людей.
Доля битви уже вирішена! Норни передбачили майбутній біль та сльози в очах нажаханих людей. Раґнарок...
Після намови Локі, однієї темної ночі посеред осені кам'яні гіганти та йотуни за допомогою зрадника дізналися, коли найслабший захист у королівствах, несподівано підійшли до стін і вторглися у Мідґард.
Метою тролів була крадіжка дорогоцінного скарбу Міміра. Саме про нього сказано у легенді:
Руни чарівні
На дні покоїлись...
Мудрий Мімір
Їх там заховав,
Лиш Одін великий
Віддавна це знав...
Хто руни віднайде,
Хто руни пізнає,
Той силу велику
У мудрості має...
Жителі Середзем’я дуже мляво відреагували на напад, за що і поплатилися - воєвод Ґудґефід і Сорґлеґт було підступно викрадено.
Коли затрубив ріг і прийшло останнє знамення, коли тролі та йотуни порушили мир та спокій Середзем'я, Південні королівства відправилися на останню битву - Раґнарок. Під керівництвом світлих ельфів народи Середзем’я виступили у військовий похід. Кожне королівство отаборувалося окремо. Найближчим до Йотунгейму стало королівство Форестгейм, яке зазнавало виснажливих нападів йотунів. Королівства Норденгейм та Нарніягейм час від часу висилали підмогу своїм товаришам. Частина вояків біла дуже млявими.
В другій половині місяця тролі здійснили неочікуваний напад на Норденгейм. Завдяки відважності вояків та підмозі крон-принца Бор-Іса напад було відбито та взято в полон кількох йотунів. Крон-принц із заступницею воєводи Оверлорді з Вульфґарду та невеличким загоном напали у відповідь. В той час основні сили йотунів перебували під стінами Форестгейму. Війська йотунів несподівано повернулися і контрнаступ захлинувся. Але завдяки крон-принцу відбулися мирні переговори і обмін військовополоненими. Опісля супротивники відправилися на перемир’я.
* * *Початок останнього місяця осені був водночас теплим і сухим. Глибокої ночі під керівництвом світлих ельфів вояки королівств долали бескиди і діброви. Далеко у лісі, коло розвалин Утґарду зав’язався млявий бій, який через сепаратну угоду між володарем йотунів Хаетту та крон-принцом світлих ельфів країни Грому Бор-Ісом раптово на світанку завершився здачею ворога в полон. Але втрати великі були з обох сторін...
Опісля військового походу жителі королівств повернулися в Мідґард. Там у кінці місяця жителі Середзем’я змагалися у вправності володіння мечем, в лучництві у стрільбі з луків. На вечірньому фестивалі в кінці місяця відбувся показ Мідґардських мод, на якому представники королівств представляли свої найкращі костюми. Принци і принцеси світлих ельфів були дуже задоволені тим, як люди завершували середземський рік і нагородили кращих з людей.
* * *
До нового початкуШвидкими кроками у Мідґард входила зима… Рясні опади та похолодання змушували жителів королівств довгий час перебувати у своїх домівках та ховатися від холоду. Сум опановував серця, які прагли тепла і літа.
Перемога над противником вселяла сподівання на краще. Люди Середзем’я вірили, що тепер мир і спокій запанують у рідному краї і почнуться обіцяні часи злагоди та достатку...
...Стануть хліба виростати без посівів.
Горе забудеться...
Впевнившись у добробуті людей, світлі ельфи спорядили чарівні кораблі, спустили їх на воду і в славі та світлі повернулися у свої королівства в Альфгеймі. Довелося іти поміж боліт, кам’янистих берегів, зелених лісів. Останніх лісів славного Середзем’я...
Новий початок нової історії вже близько. Новий день настане, незважаючи ні на що...
З надією на майбуття, ельфійський літописець...
Над текстом працювали:
легенда - Борис Явір Іскра
хроніка - Борис Явір Іскра, Христина Качмарик, Катерина Старко, Анастасія Качмарик, Богдана Бідюк, Тетяна Ромах, Оксана Стрільчук
© 2009-2013 роки
Давно то було... Ще як із засніжених вершин Асґарду чорні вóрони Одіна споглядали на світ, як біловолоса Фрея із льодових кристалів носила осяйне намисто, а хитрий Локі викладував рунами доріжки долі...
От тоді і починається наша історія...
Середземськi Вогнi
Стародавні рукописи відкривають таємницю...
Ніщо не сховається перед нею...
• Передісторія • Південне королівство • Ігри Локі • Раґнарок • Країна Юності •
словник імен
Раґнарок
Середзем'я... Безкінечні ліси, величні ріки, високі гірські хребти... Край людей...
Колись тут панував мир і спокій, злагода і добробут. Молоко з медом лилися у горлянки, які не знали спраги, сміливі мисливці із неполоханих хащів приносили щедру здобич. Рибалки ходили човнами далеко в море і поверталися обтяжені уловом. На золотистих полях колосилися хліби. І було так добре, що охоронці часом й засинали на мурах міст, не знаючи тривоги...
Але щастя таке тимчасове... Пітьма не дрімає...
Не всі вже пам'ятають зрадливу темну ельфійку Фьорадері та мужнього короля світлих ельфів Вірґіна, який загинув у бою. Втихли і гучні співи про славні битви на чолі із крон-принцом Країни Грому Бор-Ісом в обороні Альфгейму. Вже навіть забулися звитяги ґномів та веттів у боротьбі із тролями за Середзем'я. Людська пам'ять коротка...
Навіть інтриґи хитрого Локі почали забуватися...
І тільки скарб Міміра, який залишився людям на згадку про давно минулі перемоги днів, які канули в лету, нагадує, що Тьма не дрімає. Тролі знову і знову з'являються у лісах, аби тривожити мир і спокій Середзем'я...
* * *
РаґнарокУ давніх саґах мовиться про "долю богів" - Раґнарок - руйнування світу...
У розбраті кривавому брат губить брата;
Кровні родичі ріжуть один одного:
Множиться зло, сповнений гидоти світ...
Сонце почорніло; землі канули в море,
Зірки зриваються вниз з високості...
...Лиже все небо пекучий вогонь.Але не все так гірко, адже опісля оновлене сонце кине свої осяйні промені на нову землю, нове Середзем'я...
...знову виникне,
Знову зеленіючи, з моря земля.
Б'ють водоспади; орли за здобиччю
Стануть до вод на льоту припадати...
...Стануть хліба виростати без посівів.
Горе забудеться...Але спочатку має відбутися вирішальна битва... Раґнарок...
Далекий грім голосом глухого дзвону уже невпинно сповіщає, що час вже близько. А ви чуєте цей гуркіт?
Багато води сплило в ріках Середзем’я з тих пір, як завершилися останні бої за скарб Міміра. Ніщо не провіщало біди, але...
Одного дня посланець із Місячних гаїв приніс вістку світлим ельфам... Його кінь мчав крізь поля, гори, ріки... Втомлений вершник та його тварина ледве прибули до королівського палацу. Пусто... Хтось з ельфів відкрив двері, впізнав посланця і впустив в середину. Мандрівник сказав:
- Людство в небезпеці... Тьма повертається... Шлях на Північ...
І впав знесилений додолу. Крон-принц Бор-Іс схилився над посланцем і мовив до товариства, яке зібралося:
- Наближається Раґнарок...
Того дня, коли дельфійська нога знову ступила у Середзем’я, Країна Грому плакала рясними дощами, Тор бив своїм молотом і блискавиці розрізали небо на багато шматочків. Природа попереджала про небезпеку. Здавалося води Ґінунґаґапу ллються до Середзем’я із чорних хмар. Але новий день мав настати не зважаючи ні на що...
* * *
До звитяг!
Тіні ІґґдрасилюУ Середзем’я приходить новий рік. Холодні зимові дні затягувалися дощами і мрякою. Час від часу пробивалося сонечко, нагадуючи про швидкий прихід весни. За пору благополуччя населення Мідґарду збільшилося і навіть трішки розкошувало, забувши за небезпеки в лісах. Довгими вечорами люди влаштовували гуляння коло ватер, передаючи один одному історії давно минулих днів, історії про звитяги і хоробру боротьбу славетних воїнів. Здавалося, ніщо не віщує лихо...
Під великим деревом Іґґдрасиль зібралися принци та принцеси світлих та темних ельфів, аби раду радити. Різні були пропозиції, багато слів мудрих сказано було. І погодилися, що треба знову вирушати у Середзем'я, прийти на допомогу людям в одвічній боротьбі між Світлом і Темрявою, допомогти боротися проти тролів та зупинити сили Тьми в часі можливого Раґнароку.
Закінчилася рада пізньої ночі на повню. Залишився сидіти під Іґґдрасілем крон-принц Бор-Іс. Сидить і думу думає. Підійшла до нього крон-принцеса Ґестрісін й каже:
- Чому, Ельдінґаре, сидиш такий зажурений на могутніх коренях?
- Як у місячному світлі грають тіні Іґґдрасилю, так і доля людьми буде грати, крон-принцесо... - мовив крон-принц Бор-Іс.
Чорний ворон Одіна прилетів рано до палацу світлих ельфів Країни Грому і розказав, що в землях Середзем'я, у Південних королівствах, наче миші на хлібному полі, ширяться чутки, що зловісних тролів та йотунів таки не було вибито із краю, і вони далі завзято полюють за величним скарбом Міміра.
Буває, пізніми ночами з лісів навколо поселень чути якійсь голоси. Вони проймають холодом і непевністю до глибин людської душі. Хто, чи що криється за тими голосами - не знати. Страх кутає Мідґард, страх...
Мабуть, глибока народна пам'ять пробудила рух до захисту. Стрепенувся чи не кожен, хто чув від батьків та дідів про славу давно минулих днів. І знову якийсь небачений запал перед можливим вторгненням ворога підняв на ноги кращих мужів та жінок Середзем'я.
Королівства Мідґарду почали готуватися до війни: у кузнях чути, як ковалі кують міцну зброю та обладунки, які допоможуть боротися із силами Тьми на руїнах Утґарду...
* * *Останній місяць зими якимось дивним чином здружив народи Середзем’я: спільні господарські роботи сприяли здруженню. Довгими вечорами відбувалися посиденьки по королівствах.
Багато роботи впало на плечі жителів Мідґарду в приготуванні до весняних польових робіт: шиття нового одягу, реконструкція оборонних споруд, виготовлення зброї. Із посмішками на обличчях люди прощалися з зимою. І дзвінкі голоси на передвесняних вогнищах зливалися в єдину мелодію.
* * *З весною у Середзем’я прийшли проблеми з їжею: усю городину посадили, а до нового урожаю було ой як довго чекати. Але наші господині вміло справилися з труднощами і у середині місяця справи пішли краще.
На початку місяця до королівства прийшли листи від ґномів, в яких розповідалося про побачені поселення йотунів в Утґарді і про перші зустрічі з цими негідниками. Пішовши у розвідувальний похід, війська королівств натрапили на руїни Йотунгейму, які виявилися обжитими. В центрі Утґарду воїни Форестгейму і Нарніягейму знайшли камінь Зловісного, який має для тролів особливе значення.
Камінь ОхейлвенлеґураО, світлі ельфи! Чи відомо вам у ваших, наповнених щастям і радістю палацах, що таке людські біди та поневіряння? Вам Норни кажуть долю, а Одноокий на своєму восьминогому Сліпнірі водить вас у переможні походи! Чи відомо вам, що таке біль та печаль?.. О, світлі ельфи!..
Далеко десь за горами є країна Утґард. Її ще дехто називає Йотунгеймом, адже там живуть йотуни - величні гіганти, джерело сили та мудрості, проте нікому не підвладні, владики хаосу. Різні є - і морозяні, і вогняні, і морські, і штормові. Країна та знаходиться далеко на сході, на краю світу.
А в лісах Середзем'я ще досі живуть тролі. Ці кам'яні велетні пристали на бік Тьми, тому сонячне проміння їх перетворює у скали чи валуни. Нема чого їх боятися вдень, але як тільки останні промені сонця торкнуться поверхні, як тільки землю почнуть кутати сутінки, тролі наче оживають і готові робити різноманітні пакості людям.
Кажуть, тролі у змові із йотунами. Змова ця сягає тисяч років, відколи поріднилися між собою їхні володарі. І старший з-поміж тролів, знаний як Охейлвенлеґур (Зловісний), на знак миру подарував Утґарду свого каменя із висіченими знаками Сили. Камінь Зловісного стоїть десь в головному місті йотунів, за мурами та укріпленнями. Хто буде володіти тим каменем, в того й буде сила над тролями.
В кінці першого весняного місяця довгими вечорами жителі збиралися коло ватр і прославляли свої королівства.
В останні дні місяця воєводи відправилися в похід на Утґард, але зустріли там шалений захист і щоб не втратити бійців змушені були повернутися назад. Королівства очікували на військовий напад - відповідь тролів, але його так і не відбулося.
* * *Другий весняний місяць приніс покращений раціон для жителів міст. З цим населення королівств краще виконували господарські роботи - майже добудували оборонні споруди, шили весняний одяг і впорядковували свої міста. І з великої радості жителі Середзем’я співали хвалебні оди Асам і переповідали міфи про них.
Крига зійшла, ріки наповнилися теплими водами і жителі королівств мали змогу освіжитися в міру можливого. У Мідґард завітали гості з далеких країв, які привезли заморські солодощі.
Але зло не дрімає! В кінці місяця тролі та йотуни ватагами підходили до стін Мідґарду, метали вогнем у мури королівств, але так і не наважилися на напад. Страх і неспокій все більше охоплював серця жителів Середзем’я.
* * *Останній місяць весни розпочався затяжним дощем. Небо плакало серед хмар і навіювало сум, але навколо все зеленіло і вселяло надію в прийдешнє тепло. До середини місяця розпогодилося. Жителі королівств мали змогу поповнити свої знання новими відомостями про природу навколо них. Під кінець місяця на королівство напали йотуни. Все почалося із невеличкого наступу і переросло у контрнаступ спраглих за боями жителів Середзем’я. В результаті, під стінами Мідґарду усіх нападників було захоплено в полон, але, на жаль, через невідомих зрадників йотуни втікли. Королівства відновлювали свої сили та на фестивалі в кінці місяця показували один одному театральні постановки про легенди Середзем’я.
Хмари згущувалися на Мідґардом...
* * *Літо увійшло у Мідґард із першими грозами. Здавалося, блискавки і громи окупували небо і ясного сонця ми так і не діждемося. Але грозові дощі як прийшли так і відійшли, а за ними у Мідґард прибуло літнє тепло.
На початку місяця жителі королівств удосконалювали оборонні споруди Середзем’я, вивчали історію Середзем’я та під проводом крон-принца Бор-Іса кували мечі. Також під проводом принцеси Хусфрейї писали послання у майбутнє (ідею підкинула принцеса Нетта). Короткими вечорами жителі королівств влаштовували тренувальні походи для вишколення вояків. Вони завершилися успішно і справили надзвичайне враження як на воєвод, так і на простих учасників.
* * *Середина літа почалася рясними дощами. Жителі Середзем’я не знали, чи то кара небес, чи то нові святкування у Країні Грому. Але опісля встановилася сприятлива погода для господарських робіт у межах Мідґарду. Жителі королівств завершували виготовлення нової зброї та облаштовували свої помешкання. Здавалося усе буде так добре і спокійно. Але тьма не дрімає…
Однієї темної ночі, коли жителі королівств збиралися засинати, у Мідґард раптом прибула принцеса темних ельфів Стйорну. За нею гналися тролі і йотуни. Захищаючи принцесу народи Мідґарду кинулися за нападниками. Похід очолили крон-принц Бор-Іс і принц Упрейснар, які мужніми гаслами піднімали бойовий дух вояків. Розвідники йшли вперед. Жодного троля спочатку не було помічено, але потім на передовій траплялися сутички. Шлях перегороджували впалі дерева, глибокі ріки, круті урвища. Мьоркер зустрів вояків непривітно - на його кордонах біліли кістки і черепи. Передові загони на чолі з крон-принцом Бор-Ісом, воєводою Сендібоді і заступницею воєводи Оверлорді першими увійшли в ворожий край і Оверлорді першою знайшла загублений меч Долі, яким колись воював Гуґраккір.
Меч ГуґраккіраБули часи, коли наші вої мужньо виступали за межі Країни альвів Льєсальфгейму, аби боротися з навалами зі сходу. Приходили бо до границь землі нашої тролі та йотуни, аби чинити розбій та смерть. В одній війні, яка мала стати вирішальною для альвів, усе ніяк не могли одержати бажаної перемоги наші полки. Ходили у бій, ходили тисячами, а поверталися сотнями. І тролів сила-силенна полягла, але звідкись бралися нові та й нові.
Був серед ельфійського війська молодий воїн, знаний як Гуґраккір (Хоробрий). Був ковалем. Не брали його до бою, бо хоч і силу мав, але хто ж буде кувати зброю, коли він загине? Та настав день, коли прийшли втомлені воїни, та сказали, що нема кому вже воювати, тож у наступну битву піде й він.
Зажурився коваль. Сів на порозі з видом на місяць і згадав про батька та матір старих. В ту ж мить прийшла по місячному промінні крон-принцеса Тунґлід і подарувала йому сніжно-білий меч Орльоґ (меч Долі). Не мовивши ні слова, зникла у нічному тумані.
Відважно Гуґраккір пішов у бій. Не знав ні страху, ні вагання, бо відав, що доля битви у його руках. Здавалося, сотні ворогів полягли від меча Долі. Аж раптом постав перед ним володар тролів. Зійшлися у, здавалося б, нерівному бою. Та впав, уражений мечем Орльоґ, грізний супротивник. А після нього й похитнувся молодий коваль. Несли додому його побратими, осяяного славою перемоги.
Тролі відступили. Настав спокій... До пори, до часу...
Крон-принцеса ельфів довіряє найкращому меч Долі... Чи він готовий узяти його в свої сміливі руки і вершити геройський чин?..
* * *Після успішного походу за Мечем Гуґраккіра цілий місяць тролів і йотунів не було чути. Сонечко прогрівало Мідґард, кидаючи свої останні літні промені. Жителі Середзем’я під керівництвом світлих ельфів вчилися будувати шелести, аби потім використати ці навички під час Останньої битви. Довгими вечорами жителі Середзем’я ознайомлювалися із міфологією рідного краю. У королівствах все частішали розмови про зрадників. Чутки множилися наче мишва. Тому вартові очікували нападів противника.
* * *Перший місяць осені виявився неймовірно теплим. Настільки теплим, що жителі Середзем’я мали змогу купатися у ставках. Недалеко від наших укріплень туди-сюди снували йотуни. Частина воєвод проявила байдужість і через їхню непильність противники залишилися непокараними. За це світлі ельфи покарали жителів Середзем’я, влаштувавши виснажливі тренувальні походи в далекі ліси.
Також початок осені відзначився невеличкими фестивалями, які тривали довгими вечорами.
* * *
Зруйнований БіфрьостУ давніх саґах мовиться, що перед Раґнароком наступить трирічна Велика Зима. Конфлікти та ворожнеча вибухнуть поміж всіма людьми. Сонце та Місяць сховаються у пітьмі. Зірки зникнуть із неба, залишивши землю вкритою темрявою.
Буде звільнено Локі та вовка Фенріра. Він роззявить свою пащу від землі до неба, вогонь бушуватиме у його очах, а з його ніздрів валуватиме полум'я.
Зі сходу на жахливому кораблі Наґльфар припливе армія йотунів на чолі із Химіром, яка рушить на місце битви Віґрід. З півночі до Віґріду припливе Локі зі своєю армією мертвих, щоб стати на чолі армії Тьми. З півдня до Віґріду прибуде армія вогняних гігантів, на чолі із Суртром.
Біфрьост, веселковий міст між Асґардом та Мідґардом, буде кришитись та руйнуватись відразу по проході вогняних гігантів, за ними залишиться тільки випалена земля.
Геймдаль буде першим, хто побачить прихід ворожої армії, затрубить в свій ріг Ґіалар, його звук буде чути у дев'яти світах. Боги зберуться на раду, після чого Одін осідлає Сліпніра та помчить до джерела Міміра, щоб порадитись щодо подальших дій богів та людей.
Доля битви уже вирішена! Норни передбачили майбутній біль та сльози в очах нажаханих людей. Раґнарок...
Після намови Локі, однієї темної ночі посеред осені кам'яні гіганти та йотуни за допомогою зрадника дізналися, коли найслабший захист у королівствах, несподівано підійшли до стін і вторглися у Мідґард.
Метою тролів була крадіжка дорогоцінного скарбу Міміра. Саме про нього сказано у легенді:
Руни чарівні
На дні покоїлись...
Мудрий Мімір
Їх там заховав,
Лиш Одін великий
Віддавна це знав...
Хто руни віднайде,
Хто руни пізнає,
Той силу велику
У мудрості має...
Жителі Середзем’я дуже мляво відреагували на напад, за що і поплатилися - воєвод Ґудґефід і Сорґлеґт було підступно викрадено.
Коли затрубив ріг і прийшло останнє знамення, коли тролі та йотуни порушили мир та спокій Середзем'я, Південні королівства відправилися на останню битву - Раґнарок. Під керівництвом світлих ельфів народи Середзем’я виступили у військовий похід. Кожне королівство отаборувалося окремо. Найближчим до Йотунгейму стало королівство Форестгейм, яке зазнавало виснажливих нападів йотунів. Королівства Норденгейм та Нарніягейм час від часу висилали підмогу своїм товаришам. Частина вояків біла дуже млявими.
В другій половині місяця тролі здійснили неочікуваний напад на Норденгейм. Завдяки відважності вояків та підмозі крон-принца Бор-Іса напад було відбито та взято в полон кількох йотунів. Крон-принц із заступницею воєводи Оверлорді з Вульфґарду та невеличким загоном напали у відповідь. В той час основні сили йотунів перебували під стінами Форестгейму. Війська йотунів несподівано повернулися і контрнаступ захлинувся. Але завдяки крон-принцу відбулися мирні переговори і обмін військовополоненими. Опісля супротивники відправилися на перемир’я.
* * *Початок останнього місяця осені був водночас теплим і сухим. Глибокої ночі під керівництвом світлих ельфів вояки королівств долали бескиди і діброви. Далеко у лісі, коло розвалин Утґарду зав’язався млявий бій, який через сепаратну угоду між володарем йотунів Хаетту та крон-принцом світлих ельфів країни Грому Бор-Ісом раптово на світанку завершився здачею ворога в полон. Але втрати великі були з обох сторін...
Опісля військового походу жителі королівств повернулися в Мідґард. Там у кінці місяця жителі Середзем’я змагалися у вправності володіння мечем, в лучництві у стрільбі з луків. На вечірньому фестивалі в кінці місяця відбувся показ Мідґардських мод, на якому представники королівств представляли свої найкращі костюми. Принци і принцеси світлих ельфів були дуже задоволені тим, як люди завершували середземський рік і нагородили кращих з людей.
* * *
До нового початкуШвидкими кроками у Мідґард входила зима… Рясні опади та похолодання змушували жителів королівств довгий час перебувати у своїх домівках та ховатися від холоду. Сум опановував серця, які прагли тепла і літа.
Перемога над противником вселяла сподівання на краще. Люди Середзем’я вірили, що тепер мир і спокій запанують у рідному краї і почнуться обіцяні часи злагоди та достатку...
...Стануть хліба виростати без посівів.
Горе забудеться...
Впевнившись у добробуті людей, світлі ельфи спорядили чарівні кораблі, спустили їх на воду і в славі та світлі повернулися у свої королівства в Альфгеймі. Довелося іти поміж боліт, кам’янистих берегів, зелених лісів. Останніх лісів славного Середзем’я...
Новий початок нової історії вже близько. Новий день настане, незважаючи ні на що...
З надією на майбуття, ельфійський літописець...
Над текстом працювали:
легенда - Борис Явір Іскра
хроніка - Борис Явір Іскра, Христина Качмарик, Катерина Старко, Анастасія Качмарик, Богдана Бідюк, Тетяна Ромах, Оксана Стрільчук
© 2009-2013 роки