Пост-радянщина... | Галицкий смуток
короткі замітки про...
Потяги
Я люблю їздити потягами. Може тому, що їдеш наче вічність і встигаєш оглянути в черговий чи перший раз пів Галичини. А може і тому, що проїзд у потягу зазвичай дешевший від проїзду в автобусі. Чи навіть тому, що можна у вагоні сісти (інколи навіть лягти), витягнути ноги і поспати.
Також у потягах часто не так і багато народу - усе на відміну від інших видів громадського транспорту.
Але у наших потягах (мабуть, як і в цілому суспільстві) загалом все ще панує пост-радянщина. Це поняття не можна на 100% передати якось словами, його можна відчути на собі лиш практично, ним можна навіть ментально заразитися...
Якось сталося таке:
В Україну приїхала група із Еспанії до своїх родичів. Бориспіль, Київ, а там на потяг до Львова. І у пасажирському потязі середнього класу по ліжках, а тим більше по землі, бігали таргани. Еспанці були шоковані. Провідниця тарганів іронічно назвала “наші друзі”. Еспанці ще довго згадували отих маленьких і незвичних їм “наших друзів”...
Правда, я вже давно не бачив тарганів у потягах. Мабуть, на краще...
Архітектура
Так звана пост-радянщина проявляється зовнішньо у архітектурі (будинки та малі архітектурні форми), оформлення транспортних засобів, реклама. Звісно, причиною зовнішнього вияву є глибинна психологічна основа, яка ще міцно тримається у головах людей.
Зазвичай у пост-радянських містах можна натрапити на “коробки” - багатоквартирні мурашники, які нагадують сірникові пачки. Квартирки у ній туляться, мов комірки бджіл - то таке колись було соціальне житло “для всіх”. Правда, і в той час були “не всі”, які могли собі дозволити осібняки в тому числі на берегах водойм чи в паркових зонах. Всередині колись комунального житла - багато сміття, облущені стіни, які інколи пофарбовані у сіру чи синю барву. Обов’язковою ознакою є те, що попередні шари фарби не знімаються, а нові все додаються і додаються. Комунальні служби працюють, але так, аби тільки зробити вигляд праці.
Реклама не просто барвиста, а часто без найменшого дотримання законів композиції, кольорознавства і настільки кольорова, що це аж занадто. Мабуть, то є компенсацією сірого життя. А її перебір є, певно, компенсацією інформаційного наповнення самого життя пост-радянських людей.
на знимках - автостанція у Чорткові, загальний вигляд на будинки радянської епохи
Чистота
Це окрема тема, яка пронизує та об’єднує чи не всі інші, навіть тут не згадані. Зазвичай люди, які вийшли із пост-радянщини, не люблять прибирати чи тримати хоч якийсь порядок. Вони вважають, що за них то має зробити уявний, умовний “хтось”. А поки той хтось не прийшов, то “пост-совки” живуть у недощекатурених домах, в оточенні смітників, розбитого асфальту, кривих і горбатих алейок у парку...
Порядок починається передусім з голови, чи не так?
на знимках - види Тернополя
Як на мене, вирішенням тої проблеми буде самоорганізація.
Свого часу Єгор Лупан (був такий “кандидат у президенти”) сказав: “Я не буду робити дороги... А якщо вас щось не влаштовує, виходьте на вулиці, беріть лопати і ремонтуйте!..”. І саме так і треба робити, інакше нічого не зміниться...
Ласкаво просимо до пост-радянщини!
Ой, до наших поїздів, а також міст, сіл, суспільства...
_ _ _
2011-2012
Борис Явір Іскра
Потяги
Я люблю їздити потягами. Може тому, що їдеш наче вічність і встигаєш оглянути в черговий чи перший раз пів Галичини. А може і тому, що проїзд у потягу зазвичай дешевший від проїзду в автобусі. Чи навіть тому, що можна у вагоні сісти (інколи навіть лягти), витягнути ноги і поспати.
Також у потягах часто не так і багато народу - усе на відміну від інших видів громадського транспорту.
Але у наших потягах (мабуть, як і в цілому суспільстві) загалом все ще панує пост-радянщина. Це поняття не можна на 100% передати якось словами, його можна відчути на собі лиш практично, ним можна навіть ментально заразитися...
Якось сталося таке:
В Україну приїхала група із Еспанії до своїх родичів. Бориспіль, Київ, а там на потяг до Львова. І у пасажирському потязі середнього класу по ліжках, а тим більше по землі, бігали таргани. Еспанці були шоковані. Провідниця тарганів іронічно назвала “наші друзі”. Еспанці ще довго згадували отих маленьких і незвичних їм “наших друзів”...
Правда, я вже давно не бачив тарганів у потягах. Мабуть, на краще...
Архітектура
Так звана пост-радянщина проявляється зовнішньо у архітектурі (будинки та малі архітектурні форми), оформлення транспортних засобів, реклама. Звісно, причиною зовнішнього вияву є глибинна психологічна основа, яка ще міцно тримається у головах людей.
Зазвичай у пост-радянських містах можна натрапити на “коробки” - багатоквартирні мурашники, які нагадують сірникові пачки. Квартирки у ній туляться, мов комірки бджіл - то таке колись було соціальне житло “для всіх”. Правда, і в той час були “не всі”, які могли собі дозволити осібняки в тому числі на берегах водойм чи в паркових зонах. Всередині колись комунального житла - багато сміття, облущені стіни, які інколи пофарбовані у сіру чи синю барву. Обов’язковою ознакою є те, що попередні шари фарби не знімаються, а нові все додаються і додаються. Комунальні служби працюють, але так, аби тільки зробити вигляд праці.
Реклама не просто барвиста, а часто без найменшого дотримання законів композиції, кольорознавства і настільки кольорова, що це аж занадто. Мабуть, то є компенсацією сірого життя. А її перебір є, певно, компенсацією інформаційного наповнення самого життя пост-радянських людей.
на знимках - автостанція у Чорткові, загальний вигляд на будинки радянської епохи
Чистота
Це окрема тема, яка пронизує та об’єднує чи не всі інші, навіть тут не згадані. Зазвичай люди, які вийшли із пост-радянщини, не люблять прибирати чи тримати хоч якийсь порядок. Вони вважають, що за них то має зробити уявний, умовний “хтось”. А поки той хтось не прийшов, то “пост-совки” живуть у недощекатурених домах, в оточенні смітників, розбитого асфальту, кривих і горбатих алейок у парку...
Порядок починається передусім з голови, чи не так?
на знимках - види Тернополя
Як на мене, вирішенням тої проблеми буде самоорганізація.
Свого часу Єгор Лупан (був такий “кандидат у президенти”) сказав: “Я не буду робити дороги... А якщо вас щось не влаштовує, виходьте на вулиці, беріть лопати і ремонтуйте!..”. І саме так і треба робити, інакше нічого не зміниться...
Ласкаво просимо до пост-радянщини!
Ой, до наших поїздів, а також міст, сіл, суспільства...
_ _ _
2011-2012
Борис Явір Іскра