Ображатися...
Якась така мода пішла казати "я не ображаюся, я роблю висновки"...
Не ображатися на ті чи інші речі можна у двох випадках - коли ситуація справді не є образливою (тоді і так все ясно) і коли почуття образи ховається глибоко всередині, а назовні проектується вдавана байдужість і "роблення висновків".
Помітив, що люди зазвичай не роблять висновків, а якщо роблять, то радше деструктивні, а не продуктивні...
Колись я не вмів писати, плавати, їздити на ровері, водити авто, вигравати в Unreal Tournament... Мені здавалося, що люди, які це вміють робити, роблять це з легкістю і прийшли до успіху з легкістю. На опанування навичками перелічених вище вмінь ішов час. Я навчився писати, плавати, їздити на ровері, водити авто, вигравати в Unreal Tournament. Тепер я знаю, чого вартують ці вміння. Я отримав неоціненний досвід.
Я не вмів ображатися і не розумів, що відчувають люди, які ображаються... Але завдяки Їй я навчився ображатися. Навчився не заради когось, а - заради себе. Тепер я відчуваю тягар образи і я знаю, як є на душі, коли хтось скаже несправедливо криве слово, вчинить супроти мене негідний вчинок. І я зрозумів, як було на душі у кожного, кому свого часу я завдав болю. Мої пробачення тепер щирі, бо щиро співчувати чужому болю може лиш той, хто відчув власний.
А ті, хто "не ображається"?
Не вірте їхнім вибаченням - вони не щирі.
Коли людина не усвідомлює, якого болю завдала вам, не вміє перейнятися вашою бідою, то усі її перепрошення - лиш формальність, глуха стіна, за якою часто ховається ранима душа. Насправді, такій людині хтось і колись завдав болю, який, можливо, болить і досі, але й вона сама собі в тому не зізнається, намагаючись закритися вуаллю байдужості...
Робіть висновки...
Ображайтеся...
Прощайте...
А основне - не будьте байдужими...
_ _ _
2012-04-12
Борис Явір Іскра
Не ображатися на ті чи інші речі можна у двох випадках - коли ситуація справді не є образливою (тоді і так все ясно) і коли почуття образи ховається глибоко всередині, а назовні проектується вдавана байдужість і "роблення висновків".
Помітив, що люди зазвичай не роблять висновків, а якщо роблять, то радше деструктивні, а не продуктивні...
Колись я не вмів писати, плавати, їздити на ровері, водити авто, вигравати в Unreal Tournament... Мені здавалося, що люди, які це вміють робити, роблять це з легкістю і прийшли до успіху з легкістю. На опанування навичками перелічених вище вмінь ішов час. Я навчився писати, плавати, їздити на ровері, водити авто, вигравати в Unreal Tournament. Тепер я знаю, чого вартують ці вміння. Я отримав неоціненний досвід.
Я не вмів ображатися і не розумів, що відчувають люди, які ображаються... Але завдяки Їй я навчився ображатися. Навчився не заради когось, а - заради себе. Тепер я відчуваю тягар образи і я знаю, як є на душі, коли хтось скаже несправедливо криве слово, вчинить супроти мене негідний вчинок. І я зрозумів, як було на душі у кожного, кому свого часу я завдав болю. Мої пробачення тепер щирі, бо щиро співчувати чужому болю може лиш той, хто відчув власний.
А ті, хто "не ображається"?
Не вірте їхнім вибаченням - вони не щирі.
Коли людина не усвідомлює, якого болю завдала вам, не вміє перейнятися вашою бідою, то усі її перепрошення - лиш формальність, глуха стіна, за якою часто ховається ранима душа. Насправді, такій людині хтось і колись завдав болю, який, можливо, болить і досі, але й вона сама собі в тому не зізнається, намагаючись закритися вуаллю байдужості...
Робіть висновки...
Ображайтеся...
Прощайте...
А основне - не будьте байдужими...
_ _ _
2012-04-12
Борис Явір Іскра