Сон “На чужій планеті”
Перш, ніж летіти на ту злощасну планету, нам повідомили, що на ній нікого нема. “Нікого” означало, що немає ніяких істот, які здатні перешкодити у місії, тобто ні великих тварин, ні тим більше, гуманоїдів. І хоч була якась підозра, що щось може піти не так, ми назагал були спокійні.
Наша “група зачищення” якось вже не вперше виконувала подібне завдання. Сценарій простий - прибуваємо на закинуту базу, забираємо звідти ящик з інформацією, підриваємо базу і забираємося до “дідькової матері”, тобто куди подалі.
Зореліт прибув на пустельну планету. Легкий туман окутав навколишню місцину. При посадці корабля здійнялося купа пилюки. Вояк із спеціальним сенсором почав сканувати територію. Наче нічого загрозливого не виявив.
Сильний вітер свідчив про наближення піщаної бурі. Ми мали діяти швидко.
Загін за командою офіцера повантажився на борт спеціальної машини, яка відразу ж рушила до бази. Сенсор трохи барахлив, але то було нормально - буря створювала магнітні перешкоди і це впливало на роботу техніки.
На базі ми справилися доволі швидко - знайшли приміщення із пристроями зберігання інформації й вийняли блоки пам'яті. До мене підійшов вояк, який прочісував коридор “А” й мовив:
- Дивно так... Нам сказали, що тут вже кілька років як нікого нема, але таке враження, що зовсім недавно тут хтось перебував.
- Що ти знайшов?
- Сліди... дивні якійсь... Перевернуті речі, наче хтось щось шукав...
- Сліди свіжі?
- Наче вчорашні. Не гуманоїдів...
Ми повідомили офіцера про факт знайдення слідів. Він дав наказ ще раз все перевірити.
Сліди були такі, наче якась тварина досить великих розмірів щось тягнула частиною коридору в одну з кімнат. Найдивнішим було те, що слід як раптово з'являвся, так раптово й зникав. Ми зв'язалися з офіцером із допомогою відео-зв'язку й передали зображення.
- Щоб це не було, це не наша проблема. - почули ми голос офіцера. - Забираймося звідси й підриваймо базу.
Наші мінери активували таймери на вибухових пристроях й загін рушив до виходу. Металічні двері виявилися зачиненими. Ззовні.
- Що за чортівня? - почулася емоційна фраза у навушниках.
Офіцер із ще одним вояком підірвали двері. Раптом нашу увагу привернув до себе дивний об'єкт, який з'явився в затіненому кінці коридору й наближався до нас. Сенсор не міг показати природу з'яви, бо надворі лютувала буря. Ми відкрили попереджувальний вогонь. Об'єкт не зупинився хоч швидкість його наближення знизилася. В його образі проглядалися риси монстрів із старих коміксів. Я та ще двоє вистрелили із плазмометів. Знищили...
Надворі ми виявили, що хтось убив водія спецмашини, розбивши переднє скло. Ми звільнили кабіну від тіла. Наш технік сів за кермо і завів машину. Заледве рушили, як нас оточили монстри, подібні до того, якого ми бачили у коридорі бази. Вони з'являлися наче нізвідки і раптово зникали.
Ми стріляли на ураження. Вони відкрили слабкий вогонь у відповідь. При масовій атаці монстрам вдалося захопити кількох наших вояків, яких вони відразу ж розірвали на частини.
Страх проймав...
Час на таймері завершився. База вибухнула...
Мене поранили. Втратив свідомість від болю...
Через якийсь час отямився. Відразу відкрив вогонь із плазмомета...
Раптом монстри зникли. Буря піднялася у верхні шари атмосфери і нам стало краще видно дорогу. З диму, який піднявся догори після вибуху бази, показалася фіґура величезного літаючого монстра розміром із кита. Він поступово наближався в нашу сторону, роззявляючи пащу. Тих кілька вояків, які ще залишилися, випустили залпів у супротивника. Монстра частково розірвало і його туша впала позаду спецмашини, здійнявши багато пилюки.
Знову з'явилися наземні чудовища. Мене вдруге поранили у груди. Знепритомнів...
Отямився у зорельоті. З нашої команди залишилося четверо. Я поранений лежав на долівці, стікаючи кров'ю. Неподалік клякнув офіцер:
- Тримайся, солдате! Скоро долетимо до станції, там тебе залатають - будеш жити!
Я мовчав і важко дихав...
_ _ _
2012-02-29
Борис Явір Іскра
Наша “група зачищення” якось вже не вперше виконувала подібне завдання. Сценарій простий - прибуваємо на закинуту базу, забираємо звідти ящик з інформацією, підриваємо базу і забираємося до “дідькової матері”, тобто куди подалі.
Зореліт прибув на пустельну планету. Легкий туман окутав навколишню місцину. При посадці корабля здійнялося купа пилюки. Вояк із спеціальним сенсором почав сканувати територію. Наче нічого загрозливого не виявив.
Сильний вітер свідчив про наближення піщаної бурі. Ми мали діяти швидко.
Загін за командою офіцера повантажився на борт спеціальної машини, яка відразу ж рушила до бази. Сенсор трохи барахлив, але то було нормально - буря створювала магнітні перешкоди і це впливало на роботу техніки.
На базі ми справилися доволі швидко - знайшли приміщення із пристроями зберігання інформації й вийняли блоки пам'яті. До мене підійшов вояк, який прочісував коридор “А” й мовив:
- Дивно так... Нам сказали, що тут вже кілька років як нікого нема, але таке враження, що зовсім недавно тут хтось перебував.
- Що ти знайшов?
- Сліди... дивні якійсь... Перевернуті речі, наче хтось щось шукав...
- Сліди свіжі?
- Наче вчорашні. Не гуманоїдів...
Ми повідомили офіцера про факт знайдення слідів. Він дав наказ ще раз все перевірити.
Сліди були такі, наче якась тварина досить великих розмірів щось тягнула частиною коридору в одну з кімнат. Найдивнішим було те, що слід як раптово з'являвся, так раптово й зникав. Ми зв'язалися з офіцером із допомогою відео-зв'язку й передали зображення.
- Щоб це не було, це не наша проблема. - почули ми голос офіцера. - Забираймося звідси й підриваймо базу.
Наші мінери активували таймери на вибухових пристроях й загін рушив до виходу. Металічні двері виявилися зачиненими. Ззовні.
- Що за чортівня? - почулася емоційна фраза у навушниках.
Офіцер із ще одним вояком підірвали двері. Раптом нашу увагу привернув до себе дивний об'єкт, який з'явився в затіненому кінці коридору й наближався до нас. Сенсор не міг показати природу з'яви, бо надворі лютувала буря. Ми відкрили попереджувальний вогонь. Об'єкт не зупинився хоч швидкість його наближення знизилася. В його образі проглядалися риси монстрів із старих коміксів. Я та ще двоє вистрелили із плазмометів. Знищили...
Надворі ми виявили, що хтось убив водія спецмашини, розбивши переднє скло. Ми звільнили кабіну від тіла. Наш технік сів за кермо і завів машину. Заледве рушили, як нас оточили монстри, подібні до того, якого ми бачили у коридорі бази. Вони з'являлися наче нізвідки і раптово зникали.
Ми стріляли на ураження. Вони відкрили слабкий вогонь у відповідь. При масовій атаці монстрам вдалося захопити кількох наших вояків, яких вони відразу ж розірвали на частини.
Страх проймав...
Час на таймері завершився. База вибухнула...
Мене поранили. Втратив свідомість від болю...
Через якийсь час отямився. Відразу відкрив вогонь із плазмомета...
Раптом монстри зникли. Буря піднялася у верхні шари атмосфери і нам стало краще видно дорогу. З диму, який піднявся догори після вибуху бази, показалася фіґура величезного літаючого монстра розміром із кита. Він поступово наближався в нашу сторону, роззявляючи пащу. Тих кілька вояків, які ще залишилися, випустили залпів у супротивника. Монстра частково розірвало і його туша впала позаду спецмашини, здійнявши багато пилюки.
Знову з'явилися наземні чудовища. Мене вдруге поранили у груди. Знепритомнів...
Отямився у зорельоті. З нашої команди залишилося четверо. Я поранений лежав на долівці, стікаючи кров'ю. Неподалік клякнув офіцер:
- Тримайся, солдате! Скоро долетимо до станції, там тебе залатають - будеш жити!
Я мовчав і важко дихав...
_ _ _
2012-02-29
Борис Явір Іскра