Колись я тебе любив...
Пройде 20 років і ми колись зустрінемося... На твоєму лиці будуть зморшки, і, можливо, сивина поміж волосся... Та й в мене також...
То буде літо чи осінь, а може і весна... Ми будемо сидіти в парку на лавочці... І будемо говорити так, наче не бачилися сто років... Кожен розкаже про свою долю, про життя, про дітей... Згадаємо минуле...
І раптом я тобі скажу “колись я тебе любив...”...
Твоєму подиву не буде меж...
І в пам'яті наче знову наберуть кольорів спогади... Твої посмішки і наші жарти, твої теплі руки у холодну зиму, твої обійми, коли ти так потребувала тепла фізичного, а я душевного і навпаки... Мої “дитячі” зачіпляння, твої капризи... Наші мандрівки... Твоє волосся, яке гортав вітер... Ніяких деталей і все настільки деталізовано...
Ти поглянеш у мої очі і мовиш “і я тебе також...”
Моєму подиву не буде меж...
І в той момент ми зрозуміємо, що ті всі нюанси, яких так боялася наша юна свідомість і які виглядали непереборними перешкодами на шляху спільного майбутнього були тільки фантомами... І захочеться знову повернути твої теплі руки у холодну зиму, твої обійми, мої “дитячі” зачіпляння, твої капризи, твоє волосся, яке гортав вітер...
У парку буде шелестіти листя...
Я візьму тебе за руку...
У нас буде про що помовчати...
_ _ _
2011-03-21
Борис Явір Іскра