У полоні ночі: Казка третя або Вороняче око
У Карпатах в далеких селах ходить розповідь про вічного мандрівника, який шукає вороняче око.
Жив колись молодий леґінь і полюбилася йому дівчина із сусіднього села, яке було розташоване через хребет і дорогами треба було йти коло шість годин часу, але хлопець був добрим мисливцем, знав звіриний плай і за три години міг добратися. Отак під вечір він вибирався з хати, йшов до свої любки і повертався аж рано чи до обіду. Деколи і звірину приносив додому чи в подарунок коханій. От і до весілля йде - на третій рік засватав леґінь тоту фраїрку...
Але якось під осінь його любка захворіла. Тєжка горичка її вхопила і не відпускала. Вже і наречений та її батьки і лікарів приводили, та знахарів, але нічого не помагає. Третій тиждень сохне молода дівчина наче на очах. А той леґінь часто ходив горами, знав довколишні села, як своє, то і випитав в третім селі за третім ґруником старого мольфара. Привів 'к любці. Старий щось нашіптував, то піднімав руки, то опускав, тряс нами. І так цілу ніч. А над ранок, як треті когути відспівали, дівчині стало легше, вже й горичка пустила, але далі була непритомна - наче щось страшне їй снилося. Посидів коло її ліжка змучений мольфар і каже:
- Страшна хвороба у сеї дівчини. Я не годен ї вилікувати, а лиш одна мольфарка. І то, як ше жиє. Коли я ше був им молодим, то мій дідо-мольфар переповідав, що на далекі давно покинуті і забуті людьми полонині десь за Чорнов горов жиє стара мольфарка, яка така сильна, шо до неї навіть духи лісові ходєт за поміччьов...
Молодий леґінь довго випитував слова мольфарового діда, довго випитував дорогу. І як когути сонце закликали, то рушив...
Чи довго йшов, чи ні, але далеко за Чорною горою вийшов на якусь полонину. Тут і стара стежка пропала, і туман густий... Навколо тільки заросляк і навіть звірини не чути... Та ще й темніє... Аж раптом хатка. Така маленька і дуже розвалена. Таке враження, що там століттями нікого не було... Став леґінь перед дверима і присів, аби відпочити. Враз виходить старенька бабуся і каже:
- Я чекала на тебе... Не каждий день тут люди ходєт. Заходи леґінику...
Всередині було темнувато. Купа всякого зілля. Оберемки та мітелки по всій хаті. Леґінь довго на тото дивився...
- Сідай...
Леґінь сів на лавицю.
- Я знаю, в які проблемі ти до ня прийшов єс. Я знаю, шо з твойов любасков...
Бабця закрила очі, наче виділа щось там, в іншому вимірі...
- Коли вна збирала гриби, то зайшла в заговорений звір і випила води із проклєтого джерела. То дуже давне проклітє, го не легко знєти...
- Але мож?..
- Мож... Но то тєжко... Не знаю, чи ти готов до сего...
- Заради неї я всьо зроблю...
- Тогди слухай ня... Колись на світі жив єден молодий мольфар. І сє любив він із файнов дівчинов, єка мала світлі власи і темні очі... Черні, єк нічка... Но того мольфара си вподобала єнша, та ше й чаклунка... І наложила тота чаклунка проклітє на джерело коло плаю на полонину, єким ходила го любаска. Єкось тота дівчина йшла, випила води, захворіла і померла... Із страшної розпуки тот мольфар наклав проклітє на тоту злу чаклунку і вона враз згинула, і сє розсипала на попіл. З того попелу постали тисєчі ворон, які сє розлетіли по світу. Чула, шо кажда третя ворона на світі носит чєстинку ока тої мольфарки. І єк всі чєстинки зібрати докупи (а то три тисєчі чєстинок на кажде око), то меш мати її очі. І лиш маючи тоті злі очі, змож знайти книгу прокльонів і вичитати відворот на давне проклітє...
Пішов леґінь світами. Заглядає в очі воронам, збирає докупи частинки злих очей чаклунки. Кажуть, вже давно померла та дівчина, вже давно й дороги позаростали до тої мольфарки, вже й зістарівся той хлопець, але й досі спокою не має, поки не знайде всі до останньої частинки злих очей... А то три тисячі на кожне око та ще й з кожної третьої ворони...
© Борис Явір Іскра
А ти певен, що знайдеш, що шукаєш?
Казки "Білого ґруника":
* Казка перша, * Казка Новорічна, * Казка святкова, * Казка на щодень, * Казка третя, * Казка мандрівників, * Казка остання, * Пост Скриптум
Додаток:
* Видиво, * Друзі, * Мавка в зворі