СОН «МОТОРОШНЕ ВІТАННЯ З МИНУЛОГО»
СОН «МОТОРОШНЕ ВІТАННЯ З МИНУЛОГО»
Борис ЯВІР, 18-29 VIII 2020
Мене запросили як консультанта з паранормальних явищ на одні розкопки. Казали, що знайшли щось страшне і тепер всім членам групи сняться жахіття. Враховуючи, що мали самі звозити мене на місце пригоди і оплатити щедро мій час, я погодився. Досить швидко зібрав потрібні в дорогу речі, ми рушили. Дорога була десь з годину їзди за місто, навколо розкинулися мальовничі краєвиди сіл з чепурними хатинками, полів та лісів на вершинах пагорбів рідного краю.
Розкопки проводилися на місці одного хутора. Колись тут було невелике помістя та понад десять осель працівників поміщика. Археологів запросили, бо, за планами, тут мали будувати дорогу та придорожні споруди, а закон зобов’язує на місці будівництва провести розкопки.
Поки ми йшли від авто до табору археологів, мої супутники, помічники керівника розкопок, професора університету, розповіли, що хутір був покинутий тому майже два століття після великого мору. Якась зараза - чи то холера, чи то чума, викосила майже всіх жителів, в тому числі й панську родину, а вцілілі виїхали звідси подальше - вже і пропали їхні сліди. Після кількох змін влад земля тут була державною, а з початком розпродажу наділів місцеві люди (з сусіднього села, до якого належав хутір) навіть не хотіли купляти, бо з покоління в покоління передавалися історії про трагедію.
Вже наближаючись до табору, відчув, що тут панує біль втрати та сила помсти, відчув страждання вмираючих від зарази людей, яким не було кому помогти. І раптом - розкоп. А на дні - кістяки дітей, залишки сукенок і страшна від тлінності лялька...
- Тут був маєток... - сказав до мене керівник розкопок. На що я приклав пальця до губ, даючи знак, аби всі замовкли.
Раптом я у видінні побачив це місце тому майже двісті років. Я, наче привид, якого ніхто не бачить, стояв на подвір’ї маєтку. Дорогою до воріт прийшов селянин з хутора, працівник пана. До нього вийшов пан і спитав, чого той хоче. Чоловік сказав, що його донечки похворіли, а він не має коштів на ліки, тому прийшов просити помочі. І не задурно, а обіцяв відробити, просив помогти йому так, як помагала вмерла дружина пана, дочка попереднього власника, своїм хуторянам. Пан мав прикрий характер, не дуже любив свою дружину та її родичів, зле реагував на згадки про них, хоч ті були добрими людьми, почав відмовляти селянинові. Чоловік вже й заплакав, казав, що й сам би поїхав в місто за лікарем, але нема коштів, а лікар без коштів не полікує. На що пан розсердився і відгаркнув чоловікові, що треба було більше заробляти, аби мати на ліки та лікаря... і пішов до садиби. Чоловік зі слізьми на очах пішов собі...
Доньки селянина вмерли. І ще майже всі на хуторі вмерли, крім того чоловіка. Тільки до помістя пана не добралася зараза. Від смутку та розпачу чоловік аж посивів... І вирішив помститися панові. Зі святкових суконь своїх хворих дочок він пошив ляльку. Гарну ляльку. Гарну, але заразну... І якось вночі поставив її коло воріт пана зі словами «як моїх кровинок забрала зараза, так і твоїх най забере!».
А вранці панові дочки грали у дворі і знайшли ляльку. Захворіли всі: пан, його дочки та наймички, які проживали на помісті. І лікаря приводили, але нічого не помагало. Бо не тільки зараза витягувала сили, а й сила прокльону тата, який втратив все...
Померли всі на помісті. Їх, як і селян, не було навіть кому поховати - де були, там і лишилися тліти...
Але, як виявилося, померли не всі з сім’ї пана - його старша дочка була на навчанні в місті. Вона, відтак, більше ніколи і не вернулася у помістя... А селянин пожив ще трохи на хуторі та зібрався світ-за-очі... А перед від’їздом з хутора, бачу, підходить він до воріт помістя, дивиться на осиротілий маєток, а тоді обертається до мене так, наче бачить власне мене, і злорадно каже: «моя кров, яка взивала про помсту, знайшла останню кровинку пана». І видіння розсіюється як туман...
Я відійшов пару кроків від ями. Археологи та студенти за виглядом мого лиця запідозрили щось недобре... Почали розпитувати, що я видів. А я оглядався в різні сторони, наче чого шукав... І в одному з працівників будівельної команди наче побачив селянина... Його нащадок... А в одній із студенток наче побачив риси пана... Якась там праправнучка врятованої дочки... І саме вона докопалася до ляльки...
Оце так сила прокляття! Прямий і єдиний потомок селянина по чоловічій лінії, того не відаючи, проектуючи дорогу покинутими колись полями, спричинив до розкопок на місці хутора з помістям пана, праправнучка дочки якого взяла участь та відкопала заговорену заражену ляльку...
Через пару днів студентка померла у місцевій лікарні. І ніякі ліки не помагали. Бо не тільки зараза витягувала сили, а й сила прокльону тата, який втратив все...
ілюстрація 20 EVIL CHILDREN WHO WILL HAUNT YOUR DREAMS | Paranormal
Борис ЯВІР, 18-29 VIII 2020
Мене запросили як консультанта з паранормальних явищ на одні розкопки. Казали, що знайшли щось страшне і тепер всім членам групи сняться жахіття. Враховуючи, що мали самі звозити мене на місце пригоди і оплатити щедро мій час, я погодився. Досить швидко зібрав потрібні в дорогу речі, ми рушили. Дорога була десь з годину їзди за місто, навколо розкинулися мальовничі краєвиди сіл з чепурними хатинками, полів та лісів на вершинах пагорбів рідного краю.
Розкопки проводилися на місці одного хутора. Колись тут було невелике помістя та понад десять осель працівників поміщика. Археологів запросили, бо, за планами, тут мали будувати дорогу та придорожні споруди, а закон зобов’язує на місці будівництва провести розкопки.
Поки ми йшли від авто до табору археологів, мої супутники, помічники керівника розкопок, професора університету, розповіли, що хутір був покинутий тому майже два століття після великого мору. Якась зараза - чи то холера, чи то чума, викосила майже всіх жителів, в тому числі й панську родину, а вцілілі виїхали звідси подальше - вже і пропали їхні сліди. Після кількох змін влад земля тут була державною, а з початком розпродажу наділів місцеві люди (з сусіднього села, до якого належав хутір) навіть не хотіли купляти, бо з покоління в покоління передавалися історії про трагедію.
Вже наближаючись до табору, відчув, що тут панує біль втрати та сила помсти, відчув страждання вмираючих від зарази людей, яким не було кому помогти. І раптом - розкоп. А на дні - кістяки дітей, залишки сукенок і страшна від тлінності лялька...
- Тут був маєток... - сказав до мене керівник розкопок. На що я приклав пальця до губ, даючи знак, аби всі замовкли.
Раптом я у видінні побачив це місце тому майже двісті років. Я, наче привид, якого ніхто не бачить, стояв на подвір’ї маєтку. Дорогою до воріт прийшов селянин з хутора, працівник пана. До нього вийшов пан і спитав, чого той хоче. Чоловік сказав, що його донечки похворіли, а він не має коштів на ліки, тому прийшов просити помочі. І не задурно, а обіцяв відробити, просив помогти йому так, як помагала вмерла дружина пана, дочка попереднього власника, своїм хуторянам. Пан мав прикрий характер, не дуже любив свою дружину та її родичів, зле реагував на згадки про них, хоч ті були добрими людьми, почав відмовляти селянинові. Чоловік вже й заплакав, казав, що й сам би поїхав в місто за лікарем, але нема коштів, а лікар без коштів не полікує. На що пан розсердився і відгаркнув чоловікові, що треба було більше заробляти, аби мати на ліки та лікаря... і пішов до садиби. Чоловік зі слізьми на очах пішов собі...
Доньки селянина вмерли. І ще майже всі на хуторі вмерли, крім того чоловіка. Тільки до помістя пана не добралася зараза. Від смутку та розпачу чоловік аж посивів... І вирішив помститися панові. Зі святкових суконь своїх хворих дочок він пошив ляльку. Гарну ляльку. Гарну, але заразну... І якось вночі поставив її коло воріт пана зі словами «як моїх кровинок забрала зараза, так і твоїх най забере!».
А вранці панові дочки грали у дворі і знайшли ляльку. Захворіли всі: пан, його дочки та наймички, які проживали на помісті. І лікаря приводили, але нічого не помагало. Бо не тільки зараза витягувала сили, а й сила прокльону тата, який втратив все...
Померли всі на помісті. Їх, як і селян, не було навіть кому поховати - де були, там і лишилися тліти...
Але, як виявилося, померли не всі з сім’ї пана - його старша дочка була на навчанні в місті. Вона, відтак, більше ніколи і не вернулася у помістя... А селянин пожив ще трохи на хуторі та зібрався світ-за-очі... А перед від’їздом з хутора, бачу, підходить він до воріт помістя, дивиться на осиротілий маєток, а тоді обертається до мене так, наче бачить власне мене, і злорадно каже: «моя кров, яка взивала про помсту, знайшла останню кровинку пана». І видіння розсіюється як туман...
Я відійшов пару кроків від ями. Археологи та студенти за виглядом мого лиця запідозрили щось недобре... Почали розпитувати, що я видів. А я оглядався в різні сторони, наче чого шукав... І в одному з працівників будівельної команди наче побачив селянина... Його нащадок... А в одній із студенток наче побачив риси пана... Якась там праправнучка врятованої дочки... І саме вона докопалася до ляльки...
Оце так сила прокляття! Прямий і єдиний потомок селянина по чоловічій лінії, того не відаючи, проектуючи дорогу покинутими колись полями, спричинив до розкопок на місці хутора з помістям пана, праправнучка дочки якого взяла участь та відкопала заговорену заражену ляльку...
Через пару днів студентка померла у місцевій лікарні. І ніякі ліки не помагали. Бо не тільки зараза витягувала сили, а й сила прокльону тата, який втратив все...
ілюстрація 20 EVIL CHILDREN WHO WILL HAUNT YOUR DREAMS | Paranormal