ПРО ГОЛОВНЕ В ОСОБИСТОМУ ЯЗИЧНИЦТВІ, ПРО РЕГІОНАЛЬНЕ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ ТА ПРО ДОТРИМАННЯ ЗВИЧАЇВ
ПРО ГОЛОВНЕ В ОСОБИСТОМУ ЯЗИЧНИЦТВІ, ПРО РЕГІОНАЛЬНЕ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ ТА ПРО ДОТРИМАННЯ ЗВИЧАЇВ У СІМ'Ї.
Борис ЯВІР. Інтерв'ю.
Протягом останніх років молодий прошарок рідновірів та язичників пожвавився. Цьому сприяли кілька чинників, зокрема, як і поява нових персон, так і активізація вже відносно сформованих рідновірів. Відбувається переосмислення як старої віри (точніше, того, що про неї відомо), так і сучасних спроб її відродження (як в плані організаційному, так і філософському). На питання язичника та дослідника Валентина Долгочуба я, Борис Явір, й даю відповіді. Бесіда відбувалася у формі інтерв’ю як частини підготовки Валентином наукового дослідження.
Ілюстрація: Ner-Tamin.
Якого ти року народження? Який в тебе фах за освітою?
Я народився 1985 року в доволі традиційній (в різних значеннях того слова) галицькій родині. За час навчання в офіційних закладах освіти здобув ступінь маґістра педагогіки та спеціаліста образотворчого навчання. Працював вчителем у школі, поєднуючи з родинною справою - поліграфією (вуйко почав друкувати в 1997 році, я був йому помічником), згодом зосередився суто на родинній поліграфії, перейнявши провідну роль - передусім з мотивів фінансового забезпечення.
За яких обставини ти зацікавився язичництвом?
Язичником я став ще школярем. Відчував Природу. Родичі у неділю йшли до церкви, а я хотів до лісу, на став. У селі пасли корів чередою і люди мінялися, щоб не вийшло їм на неділю, бо більшість йде до храму. Пасти корову зголошувався я, бо мав тоді змогу побути “на природі”, гуляти понад річкою чи лісом коло пасовиска. А ще любив лежати у траві, спостерігати за хмарами на небі, допізна дивився на зорі вночі. Таке в мене було єднання з природою в дитинстві. Потім почав задавати дуже багато запитань родичам на теми філософії, релігії, історії. Вони не завжди могли відповісти на них. Вже під час навчання в школі увесь вільний від уроків час проводив у бібліотеці, читаючи наукові журнали, історичну літературу, і зрозумів, що монотеїстичні релігії не відповідають моєму світовідчуттю та світорозумінню.
Детальніше: «Тернополянин Борис Явір дітей назвав за давнім язичницьким звичаєм | pro.te.ua» та О.Сморжевська «Неоязичництво в Україні: духовні пошуки людини міста»
Що для тебе в язичництві є головним?
Враховуючи, що для мене язичництво не просто ідеологія чи релігія, а радше спосіб мислення, позитивний, життєствердний спосіб життя (який не можливо от так взяти і «прийняти», до нього можна прийти тільки самостійно - через спосіб думки, спосіб праці), спосіб пізнавати світ, аби більш гармонійно з ним жити, язичництво для мене - це вільна думка,яка зберігає всі свободи, терпить всі признання, узаконює всі тлумачення тому, що його боги не задавлюють і не заперечують один одного, всі боги є в однаковій повазі та пошанівку тому, що вони представляють лики загального Божественного. Моє язичництво не шукає абсолютів, а - гармонію, рівновагу. Відтак, я стараюся жити в гармонії із світом навколо і дотримуватися частини витворених в народі звичаїв (це не означає зацикленість на минулому, але означає вміння жити і діяти, виходячи із принципів, що мають вічні цінності). Я стараюся елементи старовини гармонійно вплітати в сучасність, створюючи нерозривний зв’язок поколінь та історії. Для мене це свідомий вибір більш справжнього, більш гармонійного, більш потужнішого майбуття, з яким пов'язане те вічне, з якого ми всі походимо.
Чи є якийсь історичний період, який ти вважаєш "еталонним" для слов'янського язичництва (що от на нього треба орієнтуватися)?
За майже 20 років від переусвідомлення свого світовідчуття та усвідомлення його в язичницькому ментальному просторі, сформував погляд, що еталонного періоду не було. Язичництво - не якась стала релігія чи ідеологія, не догма, лиш напрямок, заснований на принципах, що мають вічні цінності. Але, все ж, я б орієнтувався на період до 13 століття, тобто, на час, коли слов’яни як певна спільнота, встигли “дозріти”, і навіть розділятися на місцево-етнічні групи - як гілки дерева. Саме на той час припадає не просто самоплинний розвиток язичництва, а й спроби осмислених правок, удержавлення, реформування (з літописно відомих реформ - Руянська реформа та реформа кагана Володимира, археологія також вказує на реформу в Збручанському центрі язичництва). Зрештою, це останній період масового непереслідуваного язичництва наших землях. Відтак, варто з того періоду взяти все, що має життєву силу (ідеї, звичаї), “підлікувати” “білі плями” запозиченнями з найбільш споріднених язичництв, і практикувати.
Наскільки, на твою думку, традиційна культура XVIII-XIХ століть пов`язана із язичництвом?
Хоча я люблю народне як явище, але культуру 18-19, чи навіть 17-19 століть сприймаю як монстра “франкенштайна”, безсистемне гротескне поєднання старих напівзабутих звичаїв та вірувань і християнського, часто протиборного, нашарування. Захоплююся збереженою, хоч і правленою на християнський мотив, обрядовістю і бриджуюся тими забобонами та стереотипами, які виникали на основі християнського страху перед іншим, незрозумілим і дохристиянським. Семітська ідеологічна маячня в поєднанні з невіглаством значної частини люду породила цілий шар повір’їв, забобонів та, загалом, ідей, які влилися у змінені в той час обряди. Люди продовжували називати грім Перуном, але, аби його відвернути, ставили на вікно “стрітенську” свічку - саме так можна коротко описати зв’язок культури тих століть з язичництвом.
Чи міг би ти перелічити кілька книг, які найбільше вплинули на твоє розуміння язичництва, Звичаю?
Як відповідь на запитання відразу пригадуються книжки із етнографії - “Народознавства” різних авторів, літописи, збірники чи словники “Міфологій” (української, гуцульської тощо), хоча ідеологічну основу найбільше почерпнув із Алена де Бенуа “Як можна бути язичником”, енциклопедичної книги “Релігії світу: Язичництво” та статтей на цю тему, а прочитане наклалося на звичаєву обрядовість, яку я переймав від бабці та діда в селі (я виріс в селі). Власне, розуміння того, що моя родина святкує Різдво чи село святкує Купалії так, як описано у стародавніх літописах, тільки з християнським нашаруванням спричинило мій рух до відлущування християнських впливів. Відтак, я не “новонавернений” язичник, який взяв своє язичництво із книг, я виріс у побутовому язичництві, загорнутому в обкладинку християнства - на Різдво я ставив Дідуха на покутті, застеляв стіл соломою, підлогу сіном і кудкудакав як квочка чи рохкав як пацє, аби на обійстю все велося (наслідувальна магія), я стрибав через вогнище з Дідуха на Коляди, водив гаївок, зустрічаючи весну, котив вогненне колесо на Купалії, різав гарбузи на Задушні дні... А вже з віку 10-14 років до досвіду додалося читання книг, передусім історичних, читання літописів, праць археологів...
Чи використовуєш ти інформацію з них в обрядовій практиці?
В своїй скромній обрядовості міського жителя-ремісника я використовую обрядовість, перейняту із мережевих ресурсів. Я вважаю, що обрядовість має бути переосмислена і суть обрядів має бути символічною - обмін дарами, як і було колись. Наші предки ділилися із своїми Предками, обряд був символічною трапезою всіх членів роду чи представників різних поколінь. Даруючи / жертвуючи вогню, воді тощо щось, ми ніби намагаємося встановити чи відновити зв'язок (латинське religio - відновлення зв’язку), гармонію, лад, як найвищу форму існування всесвіту. Не факт, що тим силам, потугам, сутностям, яких ми називаємо богами, потрібно ці дари, але обмін дарами, ритуальний і символічний, потрібний хоча би нам, як виховний урок в кількох аспектах: людині має бути властиве вміння ділитися з іншими для примноження загального блага (кооперація - чинник еволюції), так і вміння дякувати за поміч і сприяння.
Як відображається специфіка краю (Галичини зокрема) у обрядових діях або твоєму повсякденному житті?
Якщо говорити про повсякденне життя, то із місцевого специфічного - це мова (місцева мова чи говір), можливо, носіння капелюха, як давні предки носили, вуса і відсутність такої модної зараз бороди. Якщо мова про обряди, то обмежуюся використанням тих примовок, віншувань тощо, які я чув від своїх родичів в часі родинних свят. Я є мінімалістом, що зумовлює відповідне ставлення до всього: у квартирі тільки ті речі, які дійсно треба, з одягу тільки найпотрібніший на всі випадки життя, подібне ставлення до їжі, питва, і навіть свят та обрядів. Відтак, у всьому згаданому я доволі скромний, зокрема і в обрядовості. Але запитання гарне, бо я все більше замислююся над потребою глибшого вивчення свого краю і поєднання цікавих чи типових для краю особливостей у своєму житті.
Чи впливає твоє дослідження язичництва і Звичаю на твоє повсякденне життя?
Донедавна я багато їздив - на різноманітні городища, чи ймовірні городища, святилища. Це впливало на мою роботу (затримки із замовленнями) та сімейне життя (колишня дружина не дуже була тим задоволена, навіть при тому, що за статті для деяких видань я отримував гонорари). Частина мого оточення моє захоплення дослідженнями вважає чимісь непотрібним, особливо з огляду на деяку фінансову нестабільність у житті як моєму, так і мого оточення. Важко займатися дослідженнями, які є радше особистою примхою, а не оплачуваною роботою, в час, коли треба забезпечити матеріальну сторону життя собі та двом дітям. Зрештою, ознайомлення з літописами, працями істориків та археологів виробили в мене деяке несприйняття багатьох напрямків українського рідновір’я, що виливається у мій інтернет-тролінґ фальсифікаторів, а також у прохолодність стосунків з більшістю тих, хто називає себе рідновірами в Україні. Мені подобаються язичницькі рухи в Польщі та інших слов’янських каїнах, але, в силу обставин особистого життя, я не мав ще змоги зійтися з їхніми представниками настільки близько, як хочу.
Чи цікавляться язичництвом (або: фольклором, якимсь традиційним ремеслом тощо) твоя дружина і діти? Чи беруть вони участь в обрядах? Якщо ви вдома відзначаєте календарні свята, чи міг би ти коротко описати, як це відбувається?
Я - розлучений. Донедавна діти жили з колишньою дружиною. Тепер живуть зі мною. Враховуючи, що я вважаю, що діти мають перейняти спосіб життя, при якому людина старається жити в гармонії із світом навколо і дотримується витворених в народі звичаїв, без зацикленості на минулому, але із вмінням жити і діяти, виходячи із принципів, що мають вічні цінності, я наразі проводжу досить скромні святкування тих чи інших свят, читаю різноманітні міфи, розказую про персонажів слов’янської міфології, а також про персонажів споріднених міфологій, розказую про події, які стоять за різними святами (наприклад, сонцестояння чи рівнодення). Я стараюся надавати тільки науково перевірену інформацію, хоч і зазначаю, що все треба перевіряти і не боятися змінювати свої уявлення про минуле під впливом нових відкриттів. Для мене дуже важливо, аби діти в першу чергу переймали саме філософську основу світогляду предків, а не зовнішні ознаки, як от стиль одягу (проста реконструкція), чи елементи обрядовості (стають зрозумілими тільки з філософською основою).
Інтерв'ю на подібну тему: «Переосмислення богів, обрядів та магічних дій як запорука розвою рідновір’я»
Борис ЯВІР. Інтерв'ю.
Протягом останніх років молодий прошарок рідновірів та язичників пожвавився. Цьому сприяли кілька чинників, зокрема, як і поява нових персон, так і активізація вже відносно сформованих рідновірів. Відбувається переосмислення як старої віри (точніше, того, що про неї відомо), так і сучасних спроб її відродження (як в плані організаційному, так і філософському). На питання язичника та дослідника Валентина Долгочуба я, Борис Явір, й даю відповіді. Бесіда відбувалася у формі інтерв’ю як частини підготовки Валентином наукового дослідження.
Ілюстрація: Ner-Tamin.
Якого ти року народження? Який в тебе фах за освітою?
Я народився 1985 року в доволі традиційній (в різних значеннях того слова) галицькій родині. За час навчання в офіційних закладах освіти здобув ступінь маґістра педагогіки та спеціаліста образотворчого навчання. Працював вчителем у школі, поєднуючи з родинною справою - поліграфією (вуйко почав друкувати в 1997 році, я був йому помічником), згодом зосередився суто на родинній поліграфії, перейнявши провідну роль - передусім з мотивів фінансового забезпечення.
За яких обставини ти зацікавився язичництвом?
Язичником я став ще школярем. Відчував Природу. Родичі у неділю йшли до церкви, а я хотів до лісу, на став. У селі пасли корів чередою і люди мінялися, щоб не вийшло їм на неділю, бо більшість йде до храму. Пасти корову зголошувався я, бо мав тоді змогу побути “на природі”, гуляти понад річкою чи лісом коло пасовиска. А ще любив лежати у траві, спостерігати за хмарами на небі, допізна дивився на зорі вночі. Таке в мене було єднання з природою в дитинстві. Потім почав задавати дуже багато запитань родичам на теми філософії, релігії, історії. Вони не завжди могли відповісти на них. Вже під час навчання в школі увесь вільний від уроків час проводив у бібліотеці, читаючи наукові журнали, історичну літературу, і зрозумів, що монотеїстичні релігії не відповідають моєму світовідчуттю та світорозумінню.
Детальніше: «Тернополянин Борис Явір дітей назвав за давнім язичницьким звичаєм | pro.te.ua» та О.Сморжевська «Неоязичництво в Україні: духовні пошуки людини міста»
Що для тебе в язичництві є головним?
Враховуючи, що для мене язичництво не просто ідеологія чи релігія, а радше спосіб мислення, позитивний, життєствердний спосіб життя (який не можливо от так взяти і «прийняти», до нього можна прийти тільки самостійно - через спосіб думки, спосіб праці), спосіб пізнавати світ, аби більш гармонійно з ним жити, язичництво для мене - це вільна думка,яка зберігає всі свободи, терпить всі признання, узаконює всі тлумачення тому, що його боги не задавлюють і не заперечують один одного, всі боги є в однаковій повазі та пошанівку тому, що вони представляють лики загального Божественного. Моє язичництво не шукає абсолютів, а - гармонію, рівновагу. Відтак, я стараюся жити в гармонії із світом навколо і дотримуватися частини витворених в народі звичаїв (це не означає зацикленість на минулому, але означає вміння жити і діяти, виходячи із принципів, що мають вічні цінності). Я стараюся елементи старовини гармонійно вплітати в сучасність, створюючи нерозривний зв’язок поколінь та історії. Для мене це свідомий вибір більш справжнього, більш гармонійного, більш потужнішого майбуття, з яким пов'язане те вічне, з якого ми всі походимо.
Чи є якийсь історичний період, який ти вважаєш "еталонним" для слов'янського язичництва (що от на нього треба орієнтуватися)?
За майже 20 років від переусвідомлення свого світовідчуття та усвідомлення його в язичницькому ментальному просторі, сформував погляд, що еталонного періоду не було. Язичництво - не якась стала релігія чи ідеологія, не догма, лиш напрямок, заснований на принципах, що мають вічні цінності. Але, все ж, я б орієнтувався на період до 13 століття, тобто, на час, коли слов’яни як певна спільнота, встигли “дозріти”, і навіть розділятися на місцево-етнічні групи - як гілки дерева. Саме на той час припадає не просто самоплинний розвиток язичництва, а й спроби осмислених правок, удержавлення, реформування (з літописно відомих реформ - Руянська реформа та реформа кагана Володимира, археологія також вказує на реформу в Збручанському центрі язичництва). Зрештою, це останній період масового непереслідуваного язичництва наших землях. Відтак, варто з того періоду взяти все, що має життєву силу (ідеї, звичаї), “підлікувати” “білі плями” запозиченнями з найбільш споріднених язичництв, і практикувати.
Наскільки, на твою думку, традиційна культура XVIII-XIХ століть пов`язана із язичництвом?
Хоча я люблю народне як явище, але культуру 18-19, чи навіть 17-19 століть сприймаю як монстра “франкенштайна”, безсистемне гротескне поєднання старих напівзабутих звичаїв та вірувань і християнського, часто протиборного, нашарування. Захоплююся збереженою, хоч і правленою на християнський мотив, обрядовістю і бриджуюся тими забобонами та стереотипами, які виникали на основі християнського страху перед іншим, незрозумілим і дохристиянським. Семітська ідеологічна маячня в поєднанні з невіглаством значної частини люду породила цілий шар повір’їв, забобонів та, загалом, ідей, які влилися у змінені в той час обряди. Люди продовжували називати грім Перуном, але, аби його відвернути, ставили на вікно “стрітенську” свічку - саме так можна коротко описати зв’язок культури тих століть з язичництвом.
Чи міг би ти перелічити кілька книг, які найбільше вплинули на твоє розуміння язичництва, Звичаю?
Як відповідь на запитання відразу пригадуються книжки із етнографії - “Народознавства” різних авторів, літописи, збірники чи словники “Міфологій” (української, гуцульської тощо), хоча ідеологічну основу найбільше почерпнув із Алена де Бенуа “Як можна бути язичником”, енциклопедичної книги “Релігії світу: Язичництво” та статтей на цю тему, а прочитане наклалося на звичаєву обрядовість, яку я переймав від бабці та діда в селі (я виріс в селі). Власне, розуміння того, що моя родина святкує Різдво чи село святкує Купалії так, як описано у стародавніх літописах, тільки з християнським нашаруванням спричинило мій рух до відлущування християнських впливів. Відтак, я не “новонавернений” язичник, який взяв своє язичництво із книг, я виріс у побутовому язичництві, загорнутому в обкладинку християнства - на Різдво я ставив Дідуха на покутті, застеляв стіл соломою, підлогу сіном і кудкудакав як квочка чи рохкав як пацє, аби на обійстю все велося (наслідувальна магія), я стрибав через вогнище з Дідуха на Коляди, водив гаївок, зустрічаючи весну, котив вогненне колесо на Купалії, різав гарбузи на Задушні дні... А вже з віку 10-14 років до досвіду додалося читання книг, передусім історичних, читання літописів, праць археологів...
Чи використовуєш ти інформацію з них в обрядовій практиці?
В своїй скромній обрядовості міського жителя-ремісника я використовую обрядовість, перейняту із мережевих ресурсів. Я вважаю, що обрядовість має бути переосмислена і суть обрядів має бути символічною - обмін дарами, як і було колись. Наші предки ділилися із своїми Предками, обряд був символічною трапезою всіх членів роду чи представників різних поколінь. Даруючи / жертвуючи вогню, воді тощо щось, ми ніби намагаємося встановити чи відновити зв'язок (латинське religio - відновлення зв’язку), гармонію, лад, як найвищу форму існування всесвіту. Не факт, що тим силам, потугам, сутностям, яких ми називаємо богами, потрібно ці дари, але обмін дарами, ритуальний і символічний, потрібний хоча би нам, як виховний урок в кількох аспектах: людині має бути властиве вміння ділитися з іншими для примноження загального блага (кооперація - чинник еволюції), так і вміння дякувати за поміч і сприяння.
Як відображається специфіка краю (Галичини зокрема) у обрядових діях або твоєму повсякденному житті?
Якщо говорити про повсякденне життя, то із місцевого специфічного - це мова (місцева мова чи говір), можливо, носіння капелюха, як давні предки носили, вуса і відсутність такої модної зараз бороди. Якщо мова про обряди, то обмежуюся використанням тих примовок, віншувань тощо, які я чув від своїх родичів в часі родинних свят. Я є мінімалістом, що зумовлює відповідне ставлення до всього: у квартирі тільки ті речі, які дійсно треба, з одягу тільки найпотрібніший на всі випадки життя, подібне ставлення до їжі, питва, і навіть свят та обрядів. Відтак, у всьому згаданому я доволі скромний, зокрема і в обрядовості. Але запитання гарне, бо я все більше замислююся над потребою глибшого вивчення свого краю і поєднання цікавих чи типових для краю особливостей у своєму житті.
Чи впливає твоє дослідження язичництва і Звичаю на твоє повсякденне життя?
Донедавна я багато їздив - на різноманітні городища, чи ймовірні городища, святилища. Це впливало на мою роботу (затримки із замовленнями) та сімейне життя (колишня дружина не дуже була тим задоволена, навіть при тому, що за статті для деяких видань я отримував гонорари). Частина мого оточення моє захоплення дослідженнями вважає чимісь непотрібним, особливо з огляду на деяку фінансову нестабільність у житті як моєму, так і мого оточення. Важко займатися дослідженнями, які є радше особистою примхою, а не оплачуваною роботою, в час, коли треба забезпечити матеріальну сторону життя собі та двом дітям. Зрештою, ознайомлення з літописами, працями істориків та археологів виробили в мене деяке несприйняття багатьох напрямків українського рідновір’я, що виливається у мій інтернет-тролінґ фальсифікаторів, а також у прохолодність стосунків з більшістю тих, хто називає себе рідновірами в Україні. Мені подобаються язичницькі рухи в Польщі та інших слов’янських каїнах, але, в силу обставин особистого життя, я не мав ще змоги зійтися з їхніми представниками настільки близько, як хочу.
Чи цікавляться язичництвом (або: фольклором, якимсь традиційним ремеслом тощо) твоя дружина і діти? Чи беруть вони участь в обрядах? Якщо ви вдома відзначаєте календарні свята, чи міг би ти коротко описати, як це відбувається?
Я - розлучений. Донедавна діти жили з колишньою дружиною. Тепер живуть зі мною. Враховуючи, що я вважаю, що діти мають перейняти спосіб життя, при якому людина старається жити в гармонії із світом навколо і дотримується витворених в народі звичаїв, без зацикленості на минулому, але із вмінням жити і діяти, виходячи із принципів, що мають вічні цінності, я наразі проводжу досить скромні святкування тих чи інших свят, читаю різноманітні міфи, розказую про персонажів слов’янської міфології, а також про персонажів споріднених міфологій, розказую про події, які стоять за різними святами (наприклад, сонцестояння чи рівнодення). Я стараюся надавати тільки науково перевірену інформацію, хоч і зазначаю, що все треба перевіряти і не боятися змінювати свої уявлення про минуле під впливом нових відкриттів. Для мене дуже важливо, аби діти в першу чергу переймали саме філософську основу світогляду предків, а не зовнішні ознаки, як от стиль одягу (проста реконструкція), чи елементи обрядовості (стають зрозумілими тільки з філософською основою).
Інтерв'ю на подібну тему: «Переосмислення богів, обрядів та магічних дій як запорука розвою рідновір’я»