На згарищі | З повоєнних листів
щоразу, коли проходжу через той внутрішній двір в старій австро-польській частині міста, повертаю голову на сходи, з відчуттям, що там будеш стояти Ти. будеш курити цигарку, що мені ніколи не подобалося, мило і часом зніяковіло посміхатися, зустрічати обіймами і жартами. Ти завжди казала, що як мені буде нудно чи сумно, аби приходив до Тебе. і ти завжди знаходила для мене час, хоч скільки мала справ...
саме в тому дворі мені спало на гадку, що "злочинці і коханці завжди повертаються в одні і ті самі місця". саме той двір був місцем таємних і водночас публічних зустрічей...
я повертаю голову в сторону сходів. там, звісно, нікого нема. сходи спустіли. двір спустів. місто спустіло.
Ти так і не пробачила мені мого вибору, з тягарем якого я ходжу досі. Ти не дала змоги вибачитися. зрештою, Ти вже ніколи не дізнаєшся, що Ти завжди будеш мило і часом зніяковіло посміхатися зі знимки, яку я ношу коло себе...
ця війна надто багато забрала в кожного з нас...
© Борис Явір, «На згарищі: З повоєнних листів».
саме в тому дворі мені спало на гадку, що "злочинці і коханці завжди повертаються в одні і ті самі місця". саме той двір був місцем таємних і водночас публічних зустрічей...
я повертаю голову в сторону сходів. там, звісно, нікого нема. сходи спустіли. двір спустів. місто спустіло.
Ти так і не пробачила мені мого вибору, з тягарем якого я ходжу досі. Ти не дала змоги вибачитися. зрештою, Ти вже ніколи не дізнаєшся, що Ти завжди будеш мило і часом зніяковіло посміхатися зі знимки, яку я ношу коло себе...
ця війна надто багато забрала в кожного з нас...
© Борис Явір, «На згарищі: З повоєнних листів».