САВИН: СВЯТО УРОЖАЮ І ПОШАНІВКУ ПРЕДКІВ
САВИН: СВЯТО УРОЖАЮ І ПОШАНІВКУ ПРЕДКІВ
Борис ЯВІР ІСКРА
В глибоку давнину, коли рік ділився на дві частини - темну (з листопада по березень включно) та світлу (з квітня по жовтень включно), на півшляху між осіннім рівноденням та Різдвом (зимовим сонцестоянням), европейці відзначали свято завершення світлої пори року та переходу в темну. Зміна частин року, так само, як і зміна місяців, відбувалась в ніч молодика (за сонячно-місячним календарем). Вінець свята був приблизно у ніч з 31 жовтня на 1 листопада (але завжди у ніч нового місяця - молодика). В різних регіонах тривало від трьох до семи діб. У галльських народів різновид прадавнього свята називається Савин, у слов’ян, хоч і залишилися деякі залишки звичаю, але автентична назва забулася, а в пізні часи поширилася назва “задушні дні” чи інші. Свято вважалося завершенням річного циклу і початком нового.
Віки йдуть, а европейці й досі святкують Савин (ірландське Samhain [ˈsɑːwɪn] або [ˈsaʊ.ɪn] - листопад). Це галльська назва свята завершення господарських робіт і повернення з літніх пасовиськ та завершення збирання урожаю. У частини давніх галлів слово samhain означало також третій місяць осені - листопад - “місяць сауня”.
Колись свято відмічалося одночасно як День повернення стад худоби, День урожаю, День вшанування предків. Вважалося, що опісля вже не можна збирати урожай. Традиційно під час свята громада ділила урожай, визначала, яка худоба лишиться до весни, а яка піде на їжу зимою. Напередодні і під час свята різали худобу, засолювали м'ясо, робили запаси на зиму. У скотарських місцевостях також в ці дні завершувався пригін худоби з пасовиск. Усе робили подібно до майських свят, тільки у зворотному порядку - пригнану з полонин маржину проводили між ритуальними вогнисками.
На високих пагорбах палають вогниска, коло яких збираються віряни, аби зустріти перехід в нову, "темну" пору року. Люди через ватри стрибають, або проходять між двома вогнями. Це вважається очищенням вогнем.
У галлів, наприклад, під час святкування палили вогниска, друїди кидали в вогонь кістки тварин, а потім по малюнку і тріщинах які виникали на кістках віщували майбутнє.
Савин - початок Темної пори року. День сприймався як містичний і з певним страхом - вважалося, що не всім судилося перейти зі старого року в новий, адже це час руйнівної сутності творення, Бога руйнування і перетворення старого, віджилого, втомленого, негідного. Ймовірно, сакральним значенням Савина, як і будь-якого свята переходу, був зв'язок Верхнього і Нижнього світів, світу людей і світу предків. Наприклад, в галлів свято пов’язувалося зі смертю в метафізичному значенні (помирав рік). І в слов’ян, і в галлів вважається, що в ці дні видимий та невидимий світ стають особливо близькими і мешканці потойбіччя ходять серед живих (ознаки культу предків). Римляни асоціювали галльське свято Савин зі своїми Лемуріями - святом вшанування мертвих, хоча римляни святкували Лемурії 13 травня (в словян приблизно в той весняний період були Русалії як складова майських свят із своїм днем пошанівку предків, що звався Діди).
Діди - це і назва душ предків, і регулярних обрядів поминання померлих рідних у слов’ян, які проводяться кілька разів на рік (переважно в часі великих свят - Різдво, Великдень, Майські свята, Листопадові тощо). Дні пошанівку предків ще називають “задушними”. У слов'янській традиції “задушні” свята відбувалися від трьох до шести разів на рік - залежно від регіону. Поміж найважливіших:
• весняне свято предків приблизно 2 травня, залежно від відмін Місяця;
• осінні “Діди” в ніч між 31 жовтня та 1 листопада, знані також як Задушки, Задушки осінні та інші, що було приготуванням до осіннього свята предків приблизно 2 листопада, залежно від відмін Місяця.
В часі обрядів Дідів, прибуваючих з “того світу” душ належить пригостити, аби показати, що вони не забуті, запевнити їхню прихильність і водночас помогти їм осягнути спокій на “тому світі”. Основною формою ритуалу є годування та поїння душ (наприклад, медом, крупами, яйцями, кутею та горілкою) під час спеціальних урочистостей, приготованих вдома або на цвинтарях (безпосередньо на могилах). Характерною особливістю цих свят є те, що люди скидають або виливають частини їжі та напоїв на стіл, підлогу або могилу для душ померлих. Поминальна їжа повинна бути гарячою (для того, щоб духи могли вдихати пару, що піднімається від їжі, приготованої на їх честь). Вдома під час застілля на стіл кладуть більше ложок - для Предків. Кожного померлого предка називають по імені.
В деяких регіонах предкам також забезпечують купання (з цієї причини готується баня).
Частиною ритуалу є пригощання старців (рідше) та дітей (частіше), вважаючи їх уособленням померлих родичів. В період свят заборонялося, наприклад, палити в печі, забирати і мити посуд зі столу, гучно поводитися і шити, ткати чи прясти.
Festival of Fires, Hill of Uisneach, Bealtaine - Failte Ireland
Запалені вогниска мають освітлювати шлях душам, щоб ті не заблукали і могли провести ніч із родичами. Залишки цього звичаю - сучасні свічки на могилах, всередині різьблених гарбузів, вогні на підвіконнях, щоб запросити померлих в будинок, де їх чекає їжа. Для язичників, які завжди відчували незримий зв'язок з померлими предками, в цьому не було нічого дивного чи лякливого.
Протягом року обряди поминання проходять майже однаково з невеликими відмінами за регіонами та залежно від самого свята. Особливо шанований обряд проводиться на зламі жовтня та листопада.
Прихильники неоязичницького вчення Вікка пов'язують Савин з загадковим рогатим «господарем лісу» - Цернунном. Ймовірно, це через протилежність Савину і Белтейну, як і протилежність Цернуна до Беленуса (аналогічно між Білобогом та Чорнобогом у слов’ян). Можливо, цей варіант заснований на залишках звичаю: у Камбрії, наприклад, дотепер на Савин печуть хліб у формі рогів, щоб привітати зиму чи то бога зими, а по всій Европі саме у зимовий період поширене святкове перевдягання у волохаті рогаті костюми, які нагадують описи Цернуна чи Чорнобога в різноманітних стародавніх авторів.
Паралелі у звичаєвості можна провести із звичаями проведення свят, пов'язаних із зміною пір року чи циклами розвитку природи (запалення вогниск, свічок, очищення маржини вогнем, віра у прихід душ предків чи загалом духів з “того світу”), що вказує на існування певної системи обрядів протягом року. Традиційні святкування досі в різній мірі зберігаються у країнах “галльського світу” (Шотландія, Ірландія, Мен), а також практикуються різноманітними неоязичниками, в основу релігійних уявлень яких покладено галльські традиції. Частина згаданої ритуалістики (вирізання овочів, запалення вогниск чи хоча би свічок, в тому числі всередині овочів, пошанівок предків та інше) донедавна зберігалися і в Галичині, Слобожанщині, Подніпров’ї, Поліссі, Білорусі, Польщі та інших слов’янських краях. У Польщі ніч на 1 листопада називають «відьомською», а в Словаччині - «ніч чарівниць».
святкування у Британії
Samhuinn Fire Festival
Перші записи про зв'язок Савина з “нечистю” належали християнським ченцям, які всіляко негативізували будь-які язичницькі свята. Як форма двовір’я виникло свято Гелловін - надвечір’я Дня всіх святих, який церква призначила в часі Савину, аби перекрити язичницькі святкування. А в 20му столітті відбулася комерціалізація свята, яка спричинила приглушення духовно-релігійної складової як Савину, так і місцевих слов'янських різновидів.
З святом вас! Будьте благословенні!
Джерела: 1, 2, 3, 4, 5.
Борис ЯВІР ІСКРА
В глибоку давнину, коли рік ділився на дві частини - темну (з листопада по березень включно) та світлу (з квітня по жовтень включно), на півшляху між осіннім рівноденням та Різдвом (зимовим сонцестоянням), европейці відзначали свято завершення світлої пори року та переходу в темну. Зміна частин року, так само, як і зміна місяців, відбувалась в ніч молодика (за сонячно-місячним календарем). Вінець свята був приблизно у ніч з 31 жовтня на 1 листопада (але завжди у ніч нового місяця - молодика). В різних регіонах тривало від трьох до семи діб. У галльських народів різновид прадавнього свята називається Савин, у слов’ян, хоч і залишилися деякі залишки звичаю, але автентична назва забулася, а в пізні часи поширилася назва “задушні дні” чи інші. Свято вважалося завершенням річного циклу і початком нового.
Віки йдуть, а европейці й досі святкують Савин (ірландське Samhain [ˈsɑːwɪn] або [ˈsaʊ.ɪn] - листопад). Це галльська назва свята завершення господарських робіт і повернення з літніх пасовиськ та завершення збирання урожаю. У частини давніх галлів слово samhain означало також третій місяць осені - листопад - “місяць сауня”.
Колись свято відмічалося одночасно як День повернення стад худоби, День урожаю, День вшанування предків. Вважалося, що опісля вже не можна збирати урожай. Традиційно під час свята громада ділила урожай, визначала, яка худоба лишиться до весни, а яка піде на їжу зимою. Напередодні і під час свята різали худобу, засолювали м'ясо, робили запаси на зиму. У скотарських місцевостях також в ці дні завершувався пригін худоби з пасовиск. Усе робили подібно до майських свят, тільки у зворотному порядку - пригнану з полонин маржину проводили між ритуальними вогнисками.
На високих пагорбах палають вогниска, коло яких збираються віряни, аби зустріти перехід в нову, "темну" пору року. Люди через ватри стрибають, або проходять між двома вогнями. Це вважається очищенням вогнем.
У галлів, наприклад, під час святкування палили вогниска, друїди кидали в вогонь кістки тварин, а потім по малюнку і тріщинах які виникали на кістках віщували майбутнє.
Савин - початок Темної пори року. День сприймався як містичний і з певним страхом - вважалося, що не всім судилося перейти зі старого року в новий, адже це час руйнівної сутності творення, Бога руйнування і перетворення старого, віджилого, втомленого, негідного. Ймовірно, сакральним значенням Савина, як і будь-якого свята переходу, був зв'язок Верхнього і Нижнього світів, світу людей і світу предків. Наприклад, в галлів свято пов’язувалося зі смертю в метафізичному значенні (помирав рік). І в слов’ян, і в галлів вважається, що в ці дні видимий та невидимий світ стають особливо близькими і мешканці потойбіччя ходять серед живих (ознаки культу предків). Римляни асоціювали галльське свято Савин зі своїми Лемуріями - святом вшанування мертвих, хоча римляни святкували Лемурії 13 травня (в словян приблизно в той весняний період були Русалії як складова майських свят із своїм днем пошанівку предків, що звався Діди).
Діди - це і назва душ предків, і регулярних обрядів поминання померлих рідних у слов’ян, які проводяться кілька разів на рік (переважно в часі великих свят - Різдво, Великдень, Майські свята, Листопадові тощо). Дні пошанівку предків ще називають “задушними”. У слов'янській традиції “задушні” свята відбувалися від трьох до шести разів на рік - залежно від регіону. Поміж найважливіших:
• весняне свято предків приблизно 2 травня, залежно від відмін Місяця;
• осінні “Діди” в ніч між 31 жовтня та 1 листопада, знані також як Задушки, Задушки осінні та інші, що було приготуванням до осіннього свята предків приблизно 2 листопада, залежно від відмін Місяця.
В часі обрядів Дідів, прибуваючих з “того світу” душ належить пригостити, аби показати, що вони не забуті, запевнити їхню прихильність і водночас помогти їм осягнути спокій на “тому світі”. Основною формою ритуалу є годування та поїння душ (наприклад, медом, крупами, яйцями, кутею та горілкою) під час спеціальних урочистостей, приготованих вдома або на цвинтарях (безпосередньо на могилах). Характерною особливістю цих свят є те, що люди скидають або виливають частини їжі та напоїв на стіл, підлогу або могилу для душ померлих. Поминальна їжа повинна бути гарячою (для того, щоб духи могли вдихати пару, що піднімається від їжі, приготованої на їх честь). Вдома під час застілля на стіл кладуть більше ложок - для Предків. Кожного померлого предка називають по імені.
В деяких регіонах предкам також забезпечують купання (з цієї причини готується баня).
Частиною ритуалу є пригощання старців (рідше) та дітей (частіше), вважаючи їх уособленням померлих родичів. В період свят заборонялося, наприклад, палити в печі, забирати і мити посуд зі столу, гучно поводитися і шити, ткати чи прясти.
Festival of Fires, Hill of Uisneach, Bealtaine - Failte Ireland
Запалені вогниска мають освітлювати шлях душам, щоб ті не заблукали і могли провести ніч із родичами. Залишки цього звичаю - сучасні свічки на могилах, всередині різьблених гарбузів, вогні на підвіконнях, щоб запросити померлих в будинок, де їх чекає їжа. Для язичників, які завжди відчували незримий зв'язок з померлими предками, в цьому не було нічого дивного чи лякливого.
Протягом року обряди поминання проходять майже однаково з невеликими відмінами за регіонами та залежно від самого свята. Особливо шанований обряд проводиться на зламі жовтня та листопада.
Прихильники неоязичницького вчення Вікка пов'язують Савин з загадковим рогатим «господарем лісу» - Цернунном. Ймовірно, це через протилежність Савину і Белтейну, як і протилежність Цернуна до Беленуса (аналогічно між Білобогом та Чорнобогом у слов’ян). Можливо, цей варіант заснований на залишках звичаю: у Камбрії, наприклад, дотепер на Савин печуть хліб у формі рогів, щоб привітати зиму чи то бога зими, а по всій Европі саме у зимовий період поширене святкове перевдягання у волохаті рогаті костюми, які нагадують описи Цернуна чи Чорнобога в різноманітних стародавніх авторів.
Паралелі у звичаєвості можна провести із звичаями проведення свят, пов'язаних із зміною пір року чи циклами розвитку природи (запалення вогниск, свічок, очищення маржини вогнем, віра у прихід душ предків чи загалом духів з “того світу”), що вказує на існування певної системи обрядів протягом року. Традиційні святкування досі в різній мірі зберігаються у країнах “галльського світу” (Шотландія, Ірландія, Мен), а також практикуються різноманітними неоязичниками, в основу релігійних уявлень яких покладено галльські традиції. Частина згаданої ритуалістики (вирізання овочів, запалення вогниск чи хоча би свічок, в тому числі всередині овочів, пошанівок предків та інше) донедавна зберігалися і в Галичині, Слобожанщині, Подніпров’ї, Поліссі, Білорусі, Польщі та інших слов’янських краях. У Польщі ніч на 1 листопада називають «відьомською», а в Словаччині - «ніч чарівниць».
святкування у Британії
Samhuinn Fire Festival
Перші записи про зв'язок Савина з “нечистю” належали християнським ченцям, які всіляко негативізували будь-які язичницькі свята. Як форма двовір’я виникло свято Гелловін - надвечір’я Дня всіх святих, який церква призначила в часі Савину, аби перекрити язичницькі святкування. А в 20му столітті відбулася комерціалізація свята, яка спричинила приглушення духовно-релігійної складової як Савину, так і місцевих слов'янських різновидів.
З святом вас! Будьте благословенні!
Джерела: 1, 2, 3, 4, 5.