Квіти серця...

[borys_javir]

У якійсь країні дальній,
Де лишень сніги одні,
Захотілося принцесі
Квіти свіжі, весняні.

І король, старенький батько,
Підписав такий указ,
Що пів царства і принцесу
Він віддасть тому ураз,

Хто захцянку тую сповнить.
І в усі кінці країни
В мить сміливці розбрелись
За квітками королівні.

Та проблема, що навколо
Лиш сніги й морози люті
І про квіти весняні
Зовсім слова і не чути.

І до магів хтось звертався,
І до відьом, що в горах.
Хтось зблудив й навік зостався
На дорогах у снігах.

Хтось безславно повернувся
Ледь живим у рідний дім.
І надії на косиці
Розходилися, мов дим...

Та одного дня в ворота,
Що ведуть в палац принцеси
Хтось постукав і сказав,
Що квітки живі принесли.

Неймовірна та новина
Сколихнула все і всіх,
А скептична королівна
Підняла її на сміх:

- Хто б то видів, що в країні,
Де лишень одні сніги,
Розцвітали на морозі
Весняні живі квітки?

Перед нею на коліно
Став з провінції юнак
І з-під куртки мовчки витяг
Квітку красну, наче мак.

Шепіт залом покотився...
Та й в лиці перемінялась
Та, що хвилю ще назад
Зверхньо з юнака сміялась.

- Звідки квітка? - мовить панна. -
Де таку красу дістав?
- Я в теплі своєго серця
Місяці її плекав.

Поки хтось блудив снігами,
І питався в чаклунів,
Я зерня маленьке з ґрунтом
Коло серця свого грів.

Бо тепло людського серця -
Найсильніші чари в світі,
Від якого хоч в морози
Розцвітають дивні квіти...

Було в них гучне весілля -
Королівство все гуляло...
Ну, а з часом в тому краї
І сніги на ніц розтали.

Забуяли трави й квіти,
Наче у чарівних снах -
Так з тепла, що йде від серця
В світі настає весна...



© Борис Явір Іскра, 08/09 листопада 2013