Мандрівник
У якіймсь далекім краю,
Де між гір сонце світає,
А у лісі лежить сніг,
Мандрівник на сон приліг.
Збоку десь горить багаття.
А на нім - стареньке шмаття,
Зношене в трудних шляхах,
По дорогах і стежках.
А що ж сниться у дорозі
При багатті, на морозі?
Може, квіти гарні в літі?
Ну а може, рідні діти?
Може, жінка йому сниться,
Коли так в дорозі спиться?
Може, сняться йму походи,
Разом з друзями пригоди?
Ну а, може, це все в мріях,
У нездійснених надіях,
Яким втратив уже лік
У дорозі з року в рік?..
Може, він як вовк ранений,
Всіма в світі залишений
У лісах оцих безкраїх?..
Тихо ватра догорає...
А душа, мов дикий звір
В снах сягнути прагне зір,
Й хоч одну, одну зловити,
Аби серденько зігріти.
Бо морози і дороги -
То ніщо, коли тривоги
Й сподівання нездійснені
Гризуть серце ізранене.
Мандрівник скоро проснеться,
Мовчки встане-підведеться
І подасться дальше йти,
Аби мрію віднайти.
Аби в якуюсь літню днину
Обійняти ту єдину,
Яка мило посміхнеться
І до нього пригорнеться.
А навколо - в лузі квіти,
Гратись будуть їхні діти,
А туга, сум і всі тривоги
Зникнуть в пройдених дорогах...
Догорить багаття в лісі,
В сутінках - лиш вовки й лиси,
Між ялинок лежить сніг,
А людини й слід простиг...
© Борис Явір, 2014-01-09