В зимовім лісі десь при ватрі
В зимовім лісі десь при ватрі
Зібралися якось солдати.
Почали пити гаряче пійло
Й історії свої розповідати.
Про те, в яких краях бували,
Що бачили, а що здобули,
Що втратили в боях, що відшукали.
Щось пригадали, щось забули.
Найстарший з них був в шкурі вовка,
І шрам глибокий - на лиці,
Ікло на ланцюжку висіло,
Меч гострий все стискав в руці.
Почав казати - всі замовкли.
Дивився в даль і говорив
Про ті краї, що здобував роками,
Де юність і красу згубив.
Він знав любов й поневіряння,
Він мав багатство, славу, дім,
Та все розтануло із часом,
Наче від ватри зранку дим.
Пройшли роки, та він шукає
У ті краї старі стежки,
Щоб повернутися в майбутнє,
Туди, де здійсняться казки.
Загасне ватра, заснуть солдати,
Лишень зірки світитимуть для них.
А цей вояк піде шукати
Країв знайомих - чарівних.
Чи знайде він - спитайся в серця,
Спитайся в мрій, спитайся в снів.
І, може, справді він віднайде
Те, що шукав, те, що хотів...
© Борис Явір Іскра, 2014-02-04