Тернополянина Бориса Явора у капелюсі за кордоном сприймають за свого | pro.te.ua
Зі мною вийшло інтерв’ю на сайті «pro.te.ua»
Тернополянина Бориса Явора у капелюсі за кордоном сприймають за свого
- З дитинства не люблю, коли на вухах щось є, тому ношу короткі стрижки, а з головних уборів - капелюхи. На літо маю кілька світлих капелюхів - купив у Європі. Передусім, щоб захиститися від сонця. Елегантно виглядає і на вуха не залазить. - каже тернополянин Борис Явір. З головних уборів він носить лише капелюхи.
Зустрічаємося біля театрального майдану у центрі міста. Чоловік на велосипеді. На голові - картатий капелюх.
- Купив його в Парижі чотири роки тому. - знімає головний убір. - Заплатив десь до 10 євро. Тоді це були трохи інші гроші - курс інакший. Тканина менш-більш натуральна. Може, бавовняна чи щось поєднане, бо влітку не парить. Голова хоче дихати так чи інакше, а навіть саме волосся може парити, бо, якщо густе, то перешкоджає руху повітря. А ще й як зверху є головний убір. Його важливо підібрати, аби був найбільш зручним.
Капелюхи Борис не колекціонує. Носить при потребі.
- Чорний фетровий беру взимку. - розповідає. - Навіть в 25-30 градусів морозу. На початку 2000-х купив його у Львові. Він якісний і ще й нашого виробництва - з Хуста. Мене за ним більшість людей знає зі знимок у соцмережах. Потім побачив, що в місті також один актор театру почав носити чорний капелюх. Ми час від часу перетиналися. Візуально знаємо один одного, вітаємося при зустрічі. Але я помітив, що він тільки на холодну пору року носить капелюх. Тепер часом бачу, що і студенти носять капелюхи. Але, певно, приїжджі, бо їх більше не бачив. Лиця з капелюхами оригінальні - вони запам’ятовуються.
Навіть у найгірші морози в Карпатах, в сніги, завірюхи - все одно ношу капелюхи. Маю на походи шапку. Але тільки тоді вдягаю, коли треба відігріти вуха. Я досить холодостійкий. Тим більше фетровий капелюх не проймає мороз, вітер не продуває. У плетеній шапці вітер пробирає. Якщо підняти комір і зігнути криси капелюха, менше продуватиме, ніж через будь-яку шапку.
Зі знайомими Борис Явір вітається, піднімаючи капелюха.
- Така звичка. - каже. - Деколи їду на ровері, бачу знайомих і піднімаю капелюха. Переважно лівою рукою. Схиляю голову в знак вітання. Люди, зазвичай, посміхаються. Їм це більше подобається, ніж просто сказати - привіт. Жінки позитивніше реагують. Більше посміхаються. Вони емоційніші. Чоловіки спокійніші, більш стримані.
На сході країни інше сприйняття. Переїхав Збруч - і вже в Хмельницькому дивувалися, ніби я з іншої планети. Довгий час там жила моя жінка (вона родом з Галичини) і я їздив до неї залицятися. Ми познайомилися на пластовому заході у Львові, її родичі з його околиць. А як зійшлися, то я їздив іноді до неї у Хмельницький, іноді у Львів. І от якось там, на сході, треба було переговорити з одними людьми, я до них привітався звично - підняттям капелюха. А в них була мовчазна реакція, дивна посмішка. Вони, звичайно, потім зрозуміли, що це привітання. В інших містах сходу теж дивувалися, але якихось різких чи негативних реакцій не було.
У Львові чи в Європі - мене в капелюсі сприймають за свого. В Іспанії і Польщі навіть питалися, як пройти на таку-то вулицю, а у Франції просили підписати якусь петицію до місцевої влади.
Капелюхів Борис Явір має п’ять.
- Навіть не знаю, чи у місті ще хтось піднімає капелюх при зустрічах. - сміється. - Принаймні, з моїх знайомих надзвичайно рідко. Зазвичай, не носять його. Деякі вдягають якісь кепки, панамки або щось подібне на капелюх. Можуть підняти не від звички вітання, а від того, щоб бути до мене рівним у формі привітання.
На деякий час мій брат був перейняв від мене звичку носити капелюх. Але, певне, то не його. Загалом, зараз більше модно носити кепки, як то носять гопники чи інші субкультури (є ще спортсмени, танцюристи, які також носять своєрідні різновиди кепок). А у близькому нам Львові, наприклад, доволі багато людей носять капелюхи.
Чоловік цікавиться історією, хто і коли носив у давнину капелюхи.
- Колись головний убір не знімали навіть в священних місцях. - продовжує. - Читав у літописах, що князі і бояри в церкві або ще в дохристиянських святилищах не знімали головних уборів. Князі і князевичі не знімали своїх корон. Тобто підняти капелюх - означало віддати честь. Це те саме, що підняти забрало на шоломі рицарю.
Носіння капелюха - це і стиль, і певне відчуття приналежності до тисячолітньої культури. Навіть на Збруцькому ідолі є капелюх. Тобто наші предки їх носили. І на багатьох старовинних зображеннях видно, що чоловіки переважно в капелюхах.
Борис - одружений. Дружина Юліана у декретній відпустці з однорічною дочкою Аріаною і меншим сином Яромиром.
- Дружина так само має капелюшки. - каже Борис. - Час від часу їх носить. У нас жінки більше носять капелюхи в холодну пору року. Але для них це ще залежить і від зачіски, і від того, як голова сприймає капелюх: є люди, в яких швидший обмін речовин і може в голову парити в капелюсі, або, навпаки, може бути трохи зимнувато. Той чи інший головний убір не всім підходить. Я знаю людей, які взимку взагалі ходять без шапки, але і знаю таких, які до пізньої весни готові вдягати мало не шапку-вушанку, бо їх не парить щонайменше. Це має зійтися - головний убір і людина. Так само як і будь-який одяг і людина. Не люблю, наприклад, надто розмальованих курток, сорочок, футболок, штанів. Дехто вдягає речі з купою смужок, квітів, якихось зображень де треба і де не треба - так, ніби це якась рекламна дошка. А у мене, наприклад, вільний, але доволі стриманий, стиль одягу. На офіційні заходи вдягаю піджак, але під нього можу взяти і акуратну футболку з довгим рукавом - хочу відчувати свободу, щоб було зручно, надійно і стильно. І, звісно, на голову вдягаю капелюх.
Наталія ЛАЗУКА
Тернополянина Бориса Явора у капелюсі за кордоном сприймають за свого
- З дитинства не люблю, коли на вухах щось є, тому ношу короткі стрижки, а з головних уборів - капелюхи. На літо маю кілька світлих капелюхів - купив у Європі. Передусім, щоб захиститися від сонця. Елегантно виглядає і на вуха не залазить. - каже тернополянин Борис Явір. З головних уборів він носить лише капелюхи.
Зустрічаємося біля театрального майдану у центрі міста. Чоловік на велосипеді. На голові - картатий капелюх.
- Купив його в Парижі чотири роки тому. - знімає головний убір. - Заплатив десь до 10 євро. Тоді це були трохи інші гроші - курс інакший. Тканина менш-більш натуральна. Може, бавовняна чи щось поєднане, бо влітку не парить. Голова хоче дихати так чи інакше, а навіть саме волосся може парити, бо, якщо густе, то перешкоджає руху повітря. А ще й як зверху є головний убір. Його важливо підібрати, аби був найбільш зручним.
Капелюхи Борис не колекціонує. Носить при потребі.
- Чорний фетровий беру взимку. - розповідає. - Навіть в 25-30 градусів морозу. На початку 2000-х купив його у Львові. Він якісний і ще й нашого виробництва - з Хуста. Мене за ним більшість людей знає зі знимок у соцмережах. Потім побачив, що в місті також один актор театру почав носити чорний капелюх. Ми час від часу перетиналися. Візуально знаємо один одного, вітаємося при зустрічі. Але я помітив, що він тільки на холодну пору року носить капелюх. Тепер часом бачу, що і студенти носять капелюхи. Але, певно, приїжджі, бо їх більше не бачив. Лиця з капелюхами оригінальні - вони запам’ятовуються.
Навіть у найгірші морози в Карпатах, в сніги, завірюхи - все одно ношу капелюхи. Маю на походи шапку. Але тільки тоді вдягаю, коли треба відігріти вуха. Я досить холодостійкий. Тим більше фетровий капелюх не проймає мороз, вітер не продуває. У плетеній шапці вітер пробирає. Якщо підняти комір і зігнути криси капелюха, менше продуватиме, ніж через будь-яку шапку.
Зі знайомими Борис Явір вітається, піднімаючи капелюха.
- Така звичка. - каже. - Деколи їду на ровері, бачу знайомих і піднімаю капелюха. Переважно лівою рукою. Схиляю голову в знак вітання. Люди, зазвичай, посміхаються. Їм це більше подобається, ніж просто сказати - привіт. Жінки позитивніше реагують. Більше посміхаються. Вони емоційніші. Чоловіки спокійніші, більш стримані.
На сході країни інше сприйняття. Переїхав Збруч - і вже в Хмельницькому дивувалися, ніби я з іншої планети. Довгий час там жила моя жінка (вона родом з Галичини) і я їздив до неї залицятися. Ми познайомилися на пластовому заході у Львові, її родичі з його околиць. А як зійшлися, то я їздив іноді до неї у Хмельницький, іноді у Львів. І от якось там, на сході, треба було переговорити з одними людьми, я до них привітався звично - підняттям капелюха. А в них була мовчазна реакція, дивна посмішка. Вони, звичайно, потім зрозуміли, що це привітання. В інших містах сходу теж дивувалися, але якихось різких чи негативних реакцій не було.
У Львові чи в Європі - мене в капелюсі сприймають за свого. В Іспанії і Польщі навіть питалися, як пройти на таку-то вулицю, а у Франції просили підписати якусь петицію до місцевої влади.
Капелюхів Борис Явір має п’ять.
- Навіть не знаю, чи у місті ще хтось піднімає капелюх при зустрічах. - сміється. - Принаймні, з моїх знайомих надзвичайно рідко. Зазвичай, не носять його. Деякі вдягають якісь кепки, панамки або щось подібне на капелюх. Можуть підняти не від звички вітання, а від того, щоб бути до мене рівним у формі привітання.
На деякий час мій брат був перейняв від мене звичку носити капелюх. Але, певне, то не його. Загалом, зараз більше модно носити кепки, як то носять гопники чи інші субкультури (є ще спортсмени, танцюристи, які також носять своєрідні різновиди кепок). А у близькому нам Львові, наприклад, доволі багато людей носять капелюхи.
Чоловік цікавиться історією, хто і коли носив у давнину капелюхи.
- Колись головний убір не знімали навіть в священних місцях. - продовжує. - Читав у літописах, що князі і бояри в церкві або ще в дохристиянських святилищах не знімали головних уборів. Князі і князевичі не знімали своїх корон. Тобто підняти капелюх - означало віддати честь. Це те саме, що підняти забрало на шоломі рицарю.
Носіння капелюха - це і стиль, і певне відчуття приналежності до тисячолітньої культури. Навіть на Збруцькому ідолі є капелюх. Тобто наші предки їх носили. І на багатьох старовинних зображеннях видно, що чоловіки переважно в капелюхах.
Борис - одружений. Дружина Юліана у декретній відпустці з однорічною дочкою Аріаною і меншим сином Яромиром.
- Дружина так само має капелюшки. - каже Борис. - Час від часу їх носить. У нас жінки більше носять капелюхи в холодну пору року. Але для них це ще залежить і від зачіски, і від того, як голова сприймає капелюх: є люди, в яких швидший обмін речовин і може в голову парити в капелюсі, або, навпаки, може бути трохи зимнувато. Той чи інший головний убір не всім підходить. Я знаю людей, які взимку взагалі ходять без шапки, але і знаю таких, які до пізньої весни готові вдягати мало не шапку-вушанку, бо їх не парить щонайменше. Це має зійтися - головний убір і людина. Так само як і будь-який одяг і людина. Не люблю, наприклад, надто розмальованих курток, сорочок, футболок, штанів. Дехто вдягає речі з купою смужок, квітів, якихось зображень де треба і де не треба - так, ніби це якась рекламна дошка. А у мене, наприклад, вільний, але доволі стриманий, стиль одягу. На офіційні заходи вдягаю піджак, але під нього можу взяти і акуратну футболку з довгим рукавом - хочу відчувати свободу, щоб було зручно, надійно і стильно. І, звісно, на голову вдягаю капелюх.
Наталія ЛАЗУКА