Сніг у літі | Сон
Сон «Сніг у літі»
Борис ЯВІР, 2016-04-03, сон
Очима дитини
Я був маленьким-маленьким.
Ми жили у великому місті. Можливо, місто тільки для мене було великим, бо я знав у ньому тільки наш будинок (жовтуватий кількаповерховий з внутрішнім двориком), двір у ньому та кілька сусідніх будинків на вулиці - ми з батьками ходили у склеп у домі навпроти, чи на стихійний ринок на площі неподалік. Я був настільки малим, що мене ніколи самого нікуди не пускали. Щонеділі ми з мамов ходили на площу, частина якої була зайнята ятками з садовинов на городинов, а більшість площі - оточена кількома рядами плодових та неплодових дерев. Ми з іншими дітьми під наглядом мамів грали ся, мами щось говорили про нас. Часом там з’являв ся і тато. Він, як і інші чоловіки, приходив на площу рідко. Часом вони грали у карти, шахи чи просто розмовляли. Іноді кидали погляди на нас, дітей, частіше - на своїх жінок, наших мам.
Я не знаю, де точно працював мій тато. Деколи він йшов з самого ранку і приходив пізно вночі, часом більшість дня був вдома. Мав золоті руки, бо чи не всі меблі вдома зробив сам. Тато мав невеличку майстерню у підвалі, де усамітнював ся із своїми різаками, пилками, ножами та купую дерева, з якої поставали нові речі. Мені тоді то все було так цікаво, а тато, який з незграбного кавалка дерева робив чергового стільця до спіжарні чи іграшку для мене - здавав ся справжнім чарівником. Через сей талант його запрошували полагодити меблі наші сусіди і мамі не дуже подобалося, коли це робили молодші за неї сусідки.
Моя мама була чи не постійно вдома. Ми гарно проводили час. Але їй не дуже подобалося, коли я намагав ся їй помагати по господарству, а мені не виходило і я міг побити миску чи горнятко. Вона проводила трохи часу з сусідками у внутрішньому дворику, розмовляючи про різне. Я не розумів, чому мама так приязно спілкує ся з тими, про кого не дуже приємно відгукує ся, коли вони просять тата щось їм полагодити.
Вона нас з татом дуже любила і хотіла ще дітей. Здає ся, вони вирішували це питання тоді, коли я засинав чи вони думали, що я засинав.
Якось настав період, який все частіше називали словом "криза". Деякі сусіди з будинку кудись виїхали. Ринок на площі відкривав ся все рідше. І ми все рідше там щось купували. Тато все рідше ходив на роботу. Ми мали що їсти, але зменшило ся різноманіття продуктів.
Мама все частіше дратувала ся через різне. Я не розумів, через що саме, але я був сварений чи не через кожну дурницю.
Осеніло. Всім чомусь було сумно. Аби повернути старі добрі часи, аби якось розрадити смуток, тато сказав, що зробить для нас тепле літо назавжди. Він чи не цілими днями робив скляний дах над внутрішнім двором будинку. Йому часом помагали ті з сусідів, які ще залишили ся. І я. Мама приносила нам пампушки чи пиріжки. З чаєм чи лимонадом.
І справді, коли засклили дах та зробили додаткові двері, у внутрішньому стало тепліше. А тоді його частину перетворили на чудовий сад, висадивши багато квітів та великих вазонів. Так було дивно і наче у казці - надворі дощі та осінь, а у нас - зацвили абрикоси. І листя зелене. Ніхто б не повірив...Почала ся війна. Тато пішов. У мами збільшив ся живіт - вона казала, що там росте дитинка. Як дитинка може бути у животі? Мама говорила, що у людей все так, як у природі - тато засіває насіння, а мама - як земля: його приймає, живить і виростає з насіння дитинка.Мама часто плакала, думаючи про тата...
Надворі позимніло. Випав сніг...Більшість сусідів покинули будинок. Склеп навпроти закрив ся. А нам не було, куди їхати.Ми з мамов часто сиділи у нашому літі. Згадували про тата. Коли я тикав у животик, дитинка рухала ся.
Якось, коли я був у дворі, залунали сирени і через пару хвилин стало чути шум літаків. Вони скидали бомби на місто. Уламки вибуху зруйнували частину даху нашого літа. Пішов сніг і повіяло холодом. Мама кликала мене до себе, а я стояв під відкритим дахом і ловив сніжинки. Я розумів, що нашому літу прийшов кінець, але не міг зрушити з місця, будучи зачудованим снігом в літі. У нашому літі. Літі мого тата...