...в дорозі до рідного дому...
Вона прийшла до мандрівника, який палив у лісі яскраву ватру. Іскри від полум’я розліталися навколо і освічували темні постаті ялинок. Довкруги був холод зими, але саме тут, в цьому кавальчику Всесвіту - подих тепла. Мандрівник дивився на неї стомленими, але замріяними очима, підкидав дрова у ватру та простягнув горнятко запашного чаю. Ах, як пахнув і смакував тоді той чай! Мандрівник накинув їй на плечі теплий коц, і поки вона попивала чай, гріючи руки до горнятка, він заповнював спілкуванням пустоту самотності... Якби вона знала, що ця мить, ймовірно, не повториться... Якби... Мандрівник просив залишитися, але вона кудись спішила. Він трохи із сумом, але щиро сказав «щасливої дороги». Пішла. І десь там її таки чекали - чекали дощі, холоди і заплутані шляхи. Можливо, вона ловила себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. Якби...
В якусь мить мандрівник знявся з місця та сам подався у дорогу. Він знав, що вічно сидіти на місці в очікуванні нових подорожніх, які зацікавлено слухатимуть його одні й ті самі, але для них завше нові історії, не варто. Чи довго йшов мандрівник, чи ні, але натрапив на хатинку в лісі, де його зустріла, здавало б ся, лісова мавка чи добра чаклунка. Вона дивилася на нього стомленими, але замріяними очима... А він відповів їй тим же... В якусь мить в його уяві постали усі майже заплакані сни про когось, хто буде постійно поруч - поруч у дорозі і при ватрі, у дощах та під сонцем, в хвилини смутку, випробувань та у хвилини радості і щастя. Він простягнув їй термос з теплим чаєм, чаєм з тої лісової ватри... Мандрівник витягнув давно пожовклу, але багато разів перевірену мапу, доброзичливо посміхнувся і впевнено сказав «для нас весь світ - відкритий». Цей чай п’янив, наче добротне вино, - від нього віяло теплом не одної ватри... Вона посміхалася і знала, що все тільки починається...
І вони обоє, крізь дощі та спеку, крізь заплутані шляхи, пішли разом - під тисячі розказаних історій, які, наче яскраві зорі на синьому небі - незабутні... Пішли разом, аби повертатися туди, куди тягне серце, а серце тягне туди, де дім, а рідний дім завше там, де люблячі очі та завше своя посмішка...
© Борис Явір, 2014-07-02