Послухай мою тишу...
Послухай мою тишу...
Вона дзюрчить потоками,
Бурхливими, глибокими,
Дзвінкими і шумливими,
Криштальними, грайливими...
Мов гомін лісу, шепіт вітру,
Вона із серця смуток витре,
І мов промінчик сонця з неба
Дарує радість все для тебе.
Немов річки ті швидкоплинні,
Вона минає похвилинно,
Об звуки вмить вона розб’ється
Як хтось заплаче чи засміється...
Послухай тишу. Мою тишу.
Її луги з квіток колишуть...
Вона бринить здавна струною...
Візьми частинку за собою...
© Борис Явір Іскра, 2014-02-14