Зима не йде...
Зима не йде... Снігу нема. Того снігу, який би присипав болото. Болото, мов би сумнів. Сумнів, породжений образами, ятрить серце, наче кислота, залишає слід, наче гвіздки в одвірках - гвіздки можна витягнути, але слід залишає ся...
Із сумнівом важко бороти ся. Із своїм - важко, а із чужим - ще важче. Але згадую, заради чого то все, і стає легше - наче небо ся розвидняє після дощу, наче приходить новий світанок і тіні ночі кудись зникають.
Тіні зникають до нового заходу, до нового вечора. Коли він настане, залежить від різних обставин, але, заким світло, я нарубаю дрів, аби із приходом тьми палити ватру. Можливо, світло та тепло вогню будуть відганяти привидів минулого та тіні невідомого. Можливо...
Мені бракує засніжених світанків та тепла рук...
Я кажу собі, що все буде добре... Я закидую чергове поліно у ватру... Я чекаю чергового світанку... Я згадую, заради чого то все...
Зима ще прийде. А за нею - весна. Вона білим цвітом засіє світ і день переможе ніч…
© Борис Явір Іскра, 2014-01-04
Із сумнівом важко бороти ся. Із своїм - важко, а із чужим - ще важче. Але згадую, заради чого то все, і стає легше - наче небо ся розвидняє після дощу, наче приходить новий світанок і тіні ночі кудись зникають.
Тіні зникають до нового заходу, до нового вечора. Коли він настане, залежить від різних обставин, але, заким світло, я нарубаю дрів, аби із приходом тьми палити ватру. Можливо, світло та тепло вогню будуть відганяти привидів минулого та тіні невідомого. Можливо...
Мені бракує засніжених світанків та тепла рук...
Я кажу собі, що все буде добре... Я закидую чергове поліно у ватру... Я чекаю чергового світанку... Я згадую, заради чого то все...
Зима ще прийде. А за нею - весна. Вона білим цвітом засіє світ і день переможе ніч…
© Борис Явір Іскра, 2014-01-04