Мрія
В древнім місті, може Львові
Де є замки й дзиґарі
Жив собі простий хлопчина.
Просинався до зорі,
Щоб піти раніш на працю,
Заробити копійчину,
Аби мати трохи хліба
І купити одежину.
Жив на стриху він високо,
Та й одне лише віконце
У кімнаті. Завжди темно,
Рідко коли промінь сонця.
Раз сидів на підвіконні
Пізно вже - то була ніч,
І дивився він на місто,
Місто безлічі облич.
Раптом у вікні навпроти,
Де багатії жили,
Панну красну він побачив,
Що не видів будь-коли
Ще такої він краси.
І забув про нужду й голод,
Про роботу і про труд,
І про спеку і про холод -
Зародилась в серці мрія
(Божевільна, б хтось сказав)
Повести її до шлюбу.
Так ураз він покохав.
Та не все було так просто:
Він ніхто, і він - бідняк,
А вона - знатного роду,
Що їх знає в місті всяк.
Хлопець сильно зажурився,
Спокою зовсім не знав.
Так ходив цілими днями,
Сильно духом підупав.
Раз на вулиці раненько,
Коли вже ішов до праці,
Го спинила сива жінка,
З вигляду - старенька бабця.
Привіталася, всміхнулась,
Та й такі слова сказала:
- Знаю я, що в тя на серці,
Яка тя журба спіткала.
Я поможу, тільки хочу,
Аби ти й мені поміг.
То завдання є не важке -
Полагодь мені поріг.
Він хотів вже відказати,
Що роботу втратить враз,
Якщо разом з нею піде.
Та спинивсь, подумав час,
Погодився - будь, що буде,
Хоч життя - заради мрії,
А тут поріг. А за ним?
А за ним, за ним - надія,
Сподівання, що та бабця,
Що відкільсь про тайну знає
І йому поможе потім,
Не забуде, а згадає...
Сива пані посміхнулась
І конвертик простягнула,
Ну а там - її адреса
І монета важка була.
- То завдаток. Вже іди.
Все старанно полагодь,
Ну а я тебе ще знайду,
Ти ж туди знов не приходь.
«Забагато» хтів сказати,
Але пані десь пропала.
В натовпі ї не знайти,
Та й шукати - марна справа.
І він пішов. На ту адресу,
Що була у тім конверті.
Старий будинок, але гарний.
Стіни пошарпані й обдерті.
Приступив юнак до праці,
Як старий поріг підняв,
Раптом дістав помішання
І на діл ледве не впав:
Під старим порогом дому
Скарб лежав з самого злата!
І не було там нікого,
Щоби чий він запитати.
Між монет хлопець помітив
Лист від того хто сховав
Скарб цей під старим порогом
І таке там написав:
«Най ці гроші, цеє злато
Попадуть у руки тому,
Хто не має на цім світі
Ані хати, ані дому,
Ані щастя, ані долі,
А лишень правдиву мрію,
Що веде його по світу
І дає життю надію.»
А чи варто говорити,
Який в казочки кінець?
Певно, вже тобі й так ясно,
Що до шлюбу під вінець
Хлопець панну з мрій повів.
Жили довго і щасливо,
Мали купу діточок...
А все решта - не важливо...
От і казочці кінець.
Хто читав - той молодець. ;)
2013-11-05/06
Борис Явір
Де є замки й дзиґарі
Жив собі простий хлопчина.
Просинався до зорі,
Щоб піти раніш на працю,
Заробити копійчину,
Аби мати трохи хліба
І купити одежину.
Жив на стриху він високо,
Та й одне лише віконце
У кімнаті. Завжди темно,
Рідко коли промінь сонця.
Раз сидів на підвіконні
Пізно вже - то була ніч,
І дивився він на місто,
Місто безлічі облич.
Раптом у вікні навпроти,
Де багатії жили,
Панну красну він побачив,
Що не видів будь-коли
Ще такої він краси.
І забув про нужду й голод,
Про роботу і про труд,
І про спеку і про холод -
Зародилась в серці мрія
(Божевільна, б хтось сказав)
Повести її до шлюбу.
Так ураз він покохав.
Та не все було так просто:
Він ніхто, і він - бідняк,
А вона - знатного роду,
Що їх знає в місті всяк.
Хлопець сильно зажурився,
Спокою зовсім не знав.
Так ходив цілими днями,
Сильно духом підупав.
Раз на вулиці раненько,
Коли вже ішов до праці,
Го спинила сива жінка,
З вигляду - старенька бабця.
Привіталася, всміхнулась,
Та й такі слова сказала:
- Знаю я, що в тя на серці,
Яка тя журба спіткала.
Я поможу, тільки хочу,
Аби ти й мені поміг.
То завдання є не важке -
Полагодь мені поріг.
Він хотів вже відказати,
Що роботу втратить враз,
Якщо разом з нею піде.
Та спинивсь, подумав час,
Погодився - будь, що буде,
Хоч життя - заради мрії,
А тут поріг. А за ним?
А за ним, за ним - надія,
Сподівання, що та бабця,
Що відкільсь про тайну знає
І йому поможе потім,
Не забуде, а згадає...
Сива пані посміхнулась
І конвертик простягнула,
Ну а там - її адреса
І монета важка була.
- То завдаток. Вже іди.
Все старанно полагодь,
Ну а я тебе ще знайду,
Ти ж туди знов не приходь.
«Забагато» хтів сказати,
Але пані десь пропала.
В натовпі ї не знайти,
Та й шукати - марна справа.
І він пішов. На ту адресу,
Що була у тім конверті.
Старий будинок, але гарний.
Стіни пошарпані й обдерті.
Приступив юнак до праці,
Як старий поріг підняв,
Раптом дістав помішання
І на діл ледве не впав:
Під старим порогом дому
Скарб лежав з самого злата!
І не було там нікого,
Щоби чий він запитати.
Між монет хлопець помітив
Лист від того хто сховав
Скарб цей під старим порогом
І таке там написав:
«Най ці гроші, цеє злато
Попадуть у руки тому,
Хто не має на цім світі
Ані хати, ані дому,
Ані щастя, ані долі,
А лишень правдиву мрію,
Що веде його по світу
І дає життю надію.»
А чи варто говорити,
Який в казочки кінець?
Певно, вже тобі й так ясно,
Що до шлюбу під вінець
Хлопець панну з мрій повів.
Жили довго і щасливо,
Мали купу діточок...
А все решта - не важливо...
От і казочці кінець.
Хто читав - той молодець. ;)
2013-11-05/06
Борис Явір