Визвольні змагання продовжуються
Новорічні події в Україні дуже жорстко поставили наболіли запитання - чому ми вже 20 років Незалежності знаходимось на роздоріжжі? Чому, маючи свою державу, Прапор, Гімн, Герб, святкуємо совєтські свята? Чому в Україні шанують окупантів, охороняють та встановлюють пам’ятники катам українського народу, поливають брудом та нищать спогади про українських Героїв, арештовують та катують сучасних патріотів України?
Відповісти на це дуже важко бо є багато версій. Хочу запропонувати таку версію, яка теж має право на життя. Але для цього треба відповісти на основне запитання - коли Україна проголошувала свою Незалежність та поставала Державою.
Вперше, після занепаду Київської Русі, державність України було встановлено 27 грудня 1648 році, коли під час урочистої служби у Києві ієрусалимський патріарх Паїсій без сповіді відпустив гетьману Богдану Хмельницькому не тільки минулі, а й майбутні гріхи. Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту: відпущення майбутніх гріхів - один із елементів коронаційної процедури.
А вже восени 1656 року Хмельницький відсилає своїх послів до Вільна, аби литовці на перемирному з'їзді домагалися від Польщі й Московії, щоб кордон земель Богдана проходив "як за давніх князів руських".
"Найвеличніший із монархів релігії Ісусової, найперший з нащадків Месії, гетьмане козацький Богдане Хмельницький!" - саме так у грудні 1650 року звертався до українського очільника турецький султан Мегмед IV.
Не менш бучну інтитуляцію містив хрестоматійний портрет роботи Гондіуса: "Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь".
Виходячи з вище наведеного, формально Богдан Хмельницький проголосив незалежність української монархії та створення Української Держави.
Тепер зрозуміло, чому після смерті Богдана Хмельницького за його сином, Юрієм Хмельницьким, почалося справжнє плювання агентів сусідніх держав, особливо Речі Посполитої, Московії та Османської імперії. Юрій був спадкоємець трону князя, а кожна з цих держав хотіла привласнити українські землі.
В цій боротьбі виграла Московія - московські залоги було розташовано по всіх великих містах Лівобережної Україна, а держава була поділена між Московією та Польщею.
Тільки через 270 років вдруге було проголошено незалежність України. 22 січня 1918 року 4-им Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність УНР. Але на той час вже йшла війна між УНР та Радянською Росією, яка не припинилась до цього часу.
Ця війна почалася 25 грудня 1917, коли 30-тисячна червона російська армія під проводом В. Антонова-Овсієнка чотирма групами вирушила з Гомеля і Брянська в Україну. Хоча територія України в результаті цієї війни була окупована, уряд УНР виїхав в еміграцію, але війна як де-юре так й де-факто не припинилась. Не було укладено між РРФСР та УНР жодного мирного договору або договору про капітуляцію, нищилось населення на окупованих землях. Російська влада на окупованій території України зробила республіку-маріонетку УРСР, яка де-юре була незалежною, але де-факто це була окупована територія, на якій були розташовані окупаційні російські війська. Можна сперечатися з цього приводу, але факт залишається фактом.
30 червня 1941 року у Львові українськими націоналістами-бандерівцями було проголошено Акт відновлення Української Держави. На жаль, сьогодні в Україні 30 червня все ще не є офіційним державним святом. Війна продовжувалась проти окупантів по всій Україні.
Вважається, що з 1950 року активні бойові дії припинились, але це не так. Війна перейшла від збройної боротьби на ідеологічні рейки. Окупанти, за допомогою перекручування історії, нищення та фальсифікації документів, нищення всього українського, намагались зробити з вільного українського народу "совєтського чєловєка". Але український народ не здавався - українці боролися проти інтернаціонального зомбування. Багато синів та дочок України поклали своє життя за Волю та Незалежність України. Війна продовжувалась.
24 серпня 1991 року було проголошено Незалежність України. Український народ зітхнув з полегшенням, сподіваючись на те, що тепер Україна стане Вільною та Незалежно. Але у керівників Держави або не вистачили політичної волі, або це була відкрита зрада національних інтересів.
12 вересня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про правонаступництво", яким Україна проголошувалася правонаступницею держави-маріонетки УРСР - колонія без будь-якого бачення свого майбутнього. Україна замість того, щоб стати правонаступницею свого славного минулого, тягне за собою колоніальний тягар.
Так що треба зробити, щоб перемогти у цих визвольних змаганнях? Це й легко й важко одночасно. Головне усвідомити, що ми, громадяни України, розуміючи, що Українська нація є спадкоємицею розвиненої духовної і матеріальної культури трипільців, скіфів та сотень наступних поколінь українців, що континуїтет сучасної Української Держави був започаткований в Київській Русі, а продовжений Галицько-Волинським князівством, Козацькою Республікою, періодом Гетьманщини, Українсько Народною Республікою, Західно-Українською Народною Республікою, Карпатською Україною та Українською Державою, відновленою Актом 30 червня 1941 року, що Незалежна Україна постала як наслідок понад трьохсотлітньої національно-визвольної боротьби українців.