Вірші українською

[borkhers]

***
Приходимо з роботи. Тонкою цівкою з крана
тече вода. Завтра вставати рано.
Завтра вставати рано. Що буде завтра - хто знає?
Вийдеш, глянеш на небо - жодної зірки немає.

Ні іскорки в небі, ні білого місяця- блюдця.
Щури скребуть у підпіллі, мордами в стінку б'ються.
Ми мріями прірву в пам'яті засипаємо,
і, сподіваючись на славне минуле, - засипаємо.

***

Хіба ти не пам'ятаєш? Це він осторонь стояв!
І сьорбав, стоячи, з миски, озираючись по сторонах.
Не скажу вам точно, але здається мені, він з'їдав
частину того, що належало нам на паях.

Вечорами його забирали. Кажуть він сидів за столом
з завкультчастю, з яким колись корешував.
А на загальних роботах так ледве рухав кайлом.
Та й тачку котити - це тобі не ловити гав.

А потім нас вивантажували з баржі на дощаний причал,
і він по дорозі завівся з конвойним так, ні з чого.
Потім його рвали собаки. А він, як дитина кричав.
Сміявся конвой. І ми теж реготали з нього.

***

Береженого Бог береже,
Зануреного в думки конвой стереже,
Ось, в кожусі стирчить як грибок,
Мерзне на вишці сторожовий,
А зверху дивиться Вічний, Живий
Бог, милосердний Бог.

Прожектор обмацуває сніги,
Прожектор знає де вороги,
Пес чує іх за версту.
А тому не втекти ворогу
Ні по глибокому снігу в тайгу,
Ні в імлі - назустріч Христу.

Та чиясь душа виблискує так
у зенітному промені , як літак,
І здригнеться сержант, ось, бач:
Сам він помер, і той утікач
Відійшов,й на небо йде навпростець
І сяє мученицький вінець
На чолі Історії, а тому
Можна забути, хто є вороги,
Ось вівчарка тулиться до ноги,
І скиглить, і гарчить в пітьму.