Из Василя Махно
Рождественский стих
Не проспали бы, не проморгали волхвы звезду,
что тебе говорит: "Я тебя приведу"
золотая как пряник на загустевшем меду,
золотая корица -
я скажу ей: веди сердце рыбье, плавник,
вот ботинки мои - обувайся хоть в них,
хоть верблюжьи плащи на фигурах прямых,
и хрусталь вместо сердца.
А в Базарских снегах пан-хозяин Василь
что ребячьим сердечком пшеницу косил,
без особых усилий по хлеву водил
и в снегах - свою челядь
говорю: я отсюда и сердце из льда,
что профукано в форточку -все не беда,
а волхвов я оставил, а с ними - звезда,
и шатер, и вечеря -
свет прольется верблюжьим парным молоком,
заблудился я тут, это край не знаком
но звезда пробудила меня и потом
тихо дверь отворяя
я лежал в сердце рыбьем, что тонкий плавник,
ангел втягивал губы и слизывал с них
вкус еловых ветвей и дождей нитяных,
взор крылом закрывая
только шерсти верблюжьей пучок свет звезды
настежь все рубежи и потоки воды
рыбаки, пастухи и слова и родЫ
рукописные если прочесть не сумели
в книге- княжий дырявый шатер,
в геометрии света присутствует взор,
к самкам жмутся верблюды - и вечность с тех пор
остаются недели
остаются снега мой плавник слюдяной
только сердце на нитке гудит надо мной
сердце рыбье - тавро на стене водяной -
лучик света верблюжий
и звезда говорит: мы идем на раз-два,
чтоб и нас приголубил тот свет Рождества,
что в зенице хранит и вола и волхва,
смерть твою, твою душу.
7 января 2013
Різдвяний вірш
не проспали б волхви - не змигнули б звізду
ту що каже тобі «я тебе приведу»
золота наче пряник на згуслім меду
-золота як кориця -
я кажу їй: веди серце риби й плавник
узувайся в сандалі чи мій черевик
хоч з верблюжої шерсті одежа на них
і кришталь замість серця
а в базарських снігах пан господар Василь
моїм серцем дитячим пшеницю косив
і водив по оборі без жодних зусиль
й по снігах свою челядь
я кажу: що я звідси що серце з крижин
я прохухав у шибці - під шкіру зашив
а волхвів я ще вчора самих залишив
-при шатрі й при вечері -
світло бризнуло їм молоком верблюдиць
я кажу: що я нині і сам заблудивсь
за зіницею зірки від якої збудивсь
-прочинялися двері-
я лежав в серці риби тонким плавником
янгол злизував губи своїм язиком
затуляючи очі прозорим крилом
і нитками з паперу
в пучці шерсті верблюжій діоптрій звізди
і розсунуті межі і срібло води
пастухи і рибалки слова і роди
-рукописні і книжні -
княжих шатер дірявий тугий оксамит
в геометрії світла крім ліній самих
підсувались верблюди поближче самиць
залишалися тижні
залишались сніги й мій плавник як кермо
моє серце на нитці гуділо само
серце риби в повітрі лишало клеймо
-пучку світла верблюжу -
зірка та що веде каже: йдем на раз-два
щоби нас пригорнуло світло Різдва
що тримає в зіниці вола і волхва
смерть твою й душу
7 січня 2013
Не проспали бы, не проморгали волхвы звезду,
что тебе говорит: "Я тебя приведу"
золотая как пряник на загустевшем меду,
золотая корица -
я скажу ей: веди сердце рыбье, плавник,
вот ботинки мои - обувайся хоть в них,
хоть верблюжьи плащи на фигурах прямых,
и хрусталь вместо сердца.
А в Базарских снегах пан-хозяин Василь
что ребячьим сердечком пшеницу косил,
без особых усилий по хлеву водил
и в снегах - свою челядь
говорю: я отсюда и сердце из льда,
что профукано в форточку -все не беда,
а волхвов я оставил, а с ними - звезда,
и шатер, и вечеря -
свет прольется верблюжьим парным молоком,
заблудился я тут, это край не знаком
но звезда пробудила меня и потом
тихо дверь отворяя
я лежал в сердце рыбьем, что тонкий плавник,
ангел втягивал губы и слизывал с них
вкус еловых ветвей и дождей нитяных,
взор крылом закрывая
только шерсти верблюжьей пучок свет звезды
настежь все рубежи и потоки воды
рыбаки, пастухи и слова и родЫ
рукописные если прочесть не сумели
в книге- княжий дырявый шатер,
в геометрии света присутствует взор,
к самкам жмутся верблюды - и вечность с тех пор
остаются недели
остаются снега мой плавник слюдяной
только сердце на нитке гудит надо мной
сердце рыбье - тавро на стене водяной -
лучик света верблюжий
и звезда говорит: мы идем на раз-два,
чтоб и нас приголубил тот свет Рождества,
что в зенице хранит и вола и волхва,
смерть твою, твою душу.
7 января 2013
Різдвяний вірш
не проспали б волхви - не змигнули б звізду
ту що каже тобі «я тебе приведу»
золота наче пряник на згуслім меду
-золота як кориця -
я кажу їй: веди серце риби й плавник
узувайся в сандалі чи мій черевик
хоч з верблюжої шерсті одежа на них
і кришталь замість серця
а в базарських снігах пан господар Василь
моїм серцем дитячим пшеницю косив
і водив по оборі без жодних зусиль
й по снігах свою челядь
я кажу: що я звідси що серце з крижин
я прохухав у шибці - під шкіру зашив
а волхвів я ще вчора самих залишив
-при шатрі й при вечері -
світло бризнуло їм молоком верблюдиць
я кажу: що я нині і сам заблудивсь
за зіницею зірки від якої збудивсь
-прочинялися двері-
я лежав в серці риби тонким плавником
янгол злизував губи своїм язиком
затуляючи очі прозорим крилом
і нитками з паперу
в пучці шерсті верблюжій діоптрій звізди
і розсунуті межі і срібло води
пастухи і рибалки слова і роди
-рукописні і книжні -
княжих шатер дірявий тугий оксамит
в геометрії світла крім ліній самих
підсувались верблюди поближче самиць
залишалися тижні
залишались сніги й мій плавник як кермо
моє серце на нитці гуділо само
серце риби в повітрі лишало клеймо
-пучку світла верблюжу -
зірка та що веде каже: йдем на раз-два
щоби нас пригорнуло світло Різдва
що тримає в зіниці вола і волхва
смерть твою й душу
7 січня 2013