БРУТАЛЬНА ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ІСТОРІЇ ЗАКАРПАТТЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
З моєї оціночної точки зору, за часів В. Юшенка офіційний Київ залучив до ганебної справи з фальсифікації історії Закарпаття деяких істориків-науковців Ужгородського національного університету. Хоча це веде до загальної фальсифікації історії України. Щоб не бути голослівним, наведу конкретний факт.
В селі Зелекове, нині Черкаської області, в 1893 році народився Сергій Єфремов. Його особова справа на офіцера (майора) словацької армії по нині зберігається в Братиславському державному армійському архіві
Словаччини. Автору цих рядків удалося дістати із цієї архівної справи майора Сергія Єфремова декілька ксерокопій «кваліфікаційних листин» («Kvaliffiкacni Listiny»).
ІЗ «Pravopis KvalifíKacni Listiny» за травень 1924 року слідує, шо майор словацької армії Сергій Єфремов від 1.08.1913 до О1.10.1914 року був курсантом Київської військової академії царської Росії, а від 02.10.1914 до 21.10.1914 року він був підпоручиком 87-го піхотного полку в Кузнецьку. Від 28.02.1915 року поручик С. Єфремов був командиром сотні, а від 1.09.1915 року командиром роти. Від 01.06.1916 року С. Єфремову було присвоєно звання капітан і відправлено на фронт, де від 22.10.1914 по 17.10.1917 року він брав участь в бойових діях у якості командира роти, а потім командира стрілецького полку Української Народної Республіки (У Н Р) генерала П. Скооопадського.
Всі знають, шо російська Червона Армія витіснила війська УНР в Польщу і багато її офіцерів емігрували в Чехословаччину. В тому числі капітан С. Єфремов, який отримавши чехословацьке громадянство, працевлаштувався в Ужгороді фінансистом у приватному банку, одним із засновників якого був Августин Волошин, директор Ужгородської русинської учительської гімназії.
Із вище згаданої «кваліфікаційної листини» за травень 1924 року слідує, шо медична комісія 1.10.1923 року визнала С. Єфремова придатним до військової служби і його було зараховано до дислокованого в м. Михайлівці (нині Словаччина) чехословацького запасного піхотного полку №20 у званні старшого лейтенанта в запасі. А в «кваліфікаційній листині» від 1 жовтня 1924 року записано,що С. Єфремов уже капітанзапасу цього ж запасного піхотного полку.
Парламент Чехословаччини 22 листопада 1938 року прийняв два закони: «Про автономію Словаччини» та «Про автономію Підкарпатської Русі». Першим прем'єр-міністром автономної республіки Підкарпатська Русь 11.10.1938 року було призначено Андрія Бровді. Але на вимогу фашистської Німеччини вже 26.10.1938 року його замінив Августин Волошин, який призначив С. Єфремова директором рахункового відділу (бухгалтерії) Президії уряду автономної республіки Підкарпатська Русь.
Вранці 14 березня 1939 року Угорщина розпочала окупацію Підкарпатської Русі, і капаітан запасу чехословацької армії С. Єфремов з'явився в дислокованій в Хусті 45-й піхотний полк для проходження військової служби. На вимогу офіційної Праги, особовий склад 45-го піхотного полку 15 березня 1939 року припинив опір військам Угорщини та емігрував у Румунію, а звідти - хто куди. С. Єфремов емігрував у Словаччину і,як зазначено в кваліфікаційній листині за 25.10.1941, проживав у м. Братислава на вул. Нова Доба, 11/С/20 разом із дружиною Оленою.
В 1941 році фашистська Німеччина напала на Радянський Союз і Словаччина теж виступила проти СРСР на стороні Німеччини. Із «Кваліфікаційної листини» С. Єфремова за 1942 рік слідує, що він від 27.06.1941 року у званні майора Словацької армії був учасником боїв на радянському фронті. Там отримав поранення і лікувався в госпіталі Братислави. Аби не потрапити в руки Червоної Армії, С. Єфремов емігрував до США.
Проживаючи у США, бойовому офіцеру С. Єфремову мабуть було соромно, що не брав участі у захисті Підкарпатської Русі - Карпатської України від угорської окупації. Тому написав статтю «Кривавий березень Карпатської України», яку 4 березня 1954 року опублікувала газета «Свобода», що видавалася у Джерзі Ситі. В цій статті С. Єфремов стверджував, що Степан Клочурак, міністр оборони суверенної республіки Карпатська Україна, ще до обіду 15 березня 1939 року призначив його, С. Єфремова, командантом та начальником штабу регулярної армії Карпатської України. Приводимо текст цього придуманого С. Єфремовим наказу дослівно:
«Міністерство Військових справ Карпатської України. Наказ, ч.1. Наказую: Полковник С. Єфремов, як командант Національної Оборони Карпатської України, прибирає собі штаб у складі осіб: 1. полковник Михайло Гузар, 2. полковник Філонович, 3. надпоручник Парчаній, 4. надпоручник Гулянич, 5. поручник Бабіля, 6. ппоручник Андрій Івашкевич, 7. ппоручник Пуглик Михайло, 8. ппоручник Вайда Степан, 9. поручник Петро Чорний, 10. поручник Щука Борис, 11. командант ОНОКС Іван Роман, яко інтендант. Хуст, дня 15.03.1939. Степан Клочурак, в. р., міністр справ військових Карпатської України». В цьому придуманому С. Єфремовим наказі скорочення «в.р.» означає «власноручний підпис», тобто підпис міністра Степана Клочурака.
Про те, що цей наказ є фальшивкою, свідчить наступне:
1. Достеменно відомо, що засідання парламенту автономної Підкарпатської Русі відбулося після обіду 15 березня 1939 року. На цьому першому і останньому засіданні було прийнято закон, за яким автономна Підкарпатська Русь стала суверенною республікою, але під назвою Карпатська Україна. Потім цей же парламент обрав А. Волошина президентом Карпатської України. В інтернеті є документальний кінофільм «Карпатська Україна», який зафіксував наступне: А. Волошин ще до обіду 15 березня 1939 року доручає Степану Клочураку, міністру комунікацій Підкарпатської Русі, поїхати в Сваляву, щоб домовитися з генералом О. Сватеком, командиром дислокованої в Підкарпатській Русі чехословацької дивізії, припинити евакуацію підпорядкованої йому дивізії. Домовитисяз ним, що підпорядкована О. Сватеком чехословацька дивізія стає регулярним військом суверенної Карпатської України, а О. Сватек стає її верховним головнокомандуючим і продовжує чинити опір угорським військам.
У зв'язку з цим С. Клочурак, депутат парламенту Підкарпатської Русі, до обіду 15 березня 1939 року поїхав у Сваляву і не брав участі в засіданні парламенту. Це доводять чисельні учасники цих «березневих подій», а міністр суверенної Карпатської України Юлій Бращайко в книжечці «Що видів я на Закарпаттю...» (Ужгород, «Ліра», 2009)написав так: «На засіданні Сойму не був присутній Юлій Ревай, бо був у Братиславі, і Стефан Клочурак, бо був з Прхалою в Сваляві або Перечині. Після засідання Сойму А. Волошин, уже як Президент Карпатської України, назначив склад її уряду, в тому числі міністром Народної оборони Стефана Клочурака» (с.44). Це ж саме написав професор Петро Стерчо у книжці «Карпато-Українська держава» («За вільну Україну», Львів, С.134-136).
Тобто, С. Клочурак був заочно назначений міністром оборони Карпатської України тільки ввечері 15 березня 1939 року, бо поїхав у Сваляву на переговори із чехословацькими генералами Л. Прхалою і О. Сватеком. С. Клочурак у Хуст вже не повертався, а тому просто не міг підписати вище наведений наказ, придуманий С. Єфремовим.
2. Як кадровий і бойовий офіцер, С. Євремов добре знав, що у подібних вищезгаданому наказу згадуються справжні прізвища, а не їх псевдоніми. Але С. Єфремов, будучи лише фінансистом в уряді А. Волошина, знав лише псевдоніми тих осіб, яких згадав у сфабрикованому ним наказі. Бо справжнє прізвище полковника «Гузара» - Колодзінський, ім'я і прізвище поручика «Бориса Щука» - Роман Шухевич, а прізвище «Чорного» - Барабаш. Згадані в наказі надпоручники Парчаній і Гулянич - це офіцери контррозвідки і Генерального штабу Чехословаччини. Оскільки вони під «дахом» групи зв'язку з урядом А. Волошина мали в будинку уряду окрему кімнату, то головний бухгалтер-касир С. Єфремов знав лише їх прізвища, але не знав їхні імена. Ось чому не згадав їх імена у сфабрикованому ним наказі. Фактично Гулянич - це Микола Гулянич, а Парчаній - це словак Йосиф Парчан, а не Парчаній.
3. У вище згаданій особовій справі майора словацької армії С. Єфремова послідовно записано, коли і де він закінчив гімназію; коли і де та яку займав посаду; коли йому було присвоєно перше та чергове офіцерське звання. Але не згадується, щоб він, С. Єфремов, був начальником штабу війська Карпатської України та мав звання полковника неіснуючої армії! Про існування згаданого очолювання С. Єфремовим штабу війська Карпатської України не згадують, як президент А. Волошин, так і міністр оборони Карпатської України С. Клочурак та інші члени і високопосадовці уряду А. Волошина.
4. Всупереч документам та іншим фактам, деякі історики-науковці Ужгородського національного університету сфабрикований С. Єфремовим вищезгаданий наказ у своїх працях висвітлюють як незаперечну істину. А на його підставі намагаються довести, що із членів антидержавної «Карпатсьскої Січі», сформованої ОУН по вказівці «Абвера» із числа іноземних українців польскої Галичини, нібито 15 березня 1939 року було сформовано регулярну армію суверенної Карпатської України. Хоча за планом фашистської Німеччини «Карпатська Січ» насправді мала захопити в Підкарпатській Русі владу в свої руки і таким чином сприяти Угорщині окупувати автономну республіку Підкарпатська Русь федеративної Чехословаччини. Щоб таким чином запобігти парламенту Підкарпатської Русі прийняти вище згаданий закон про суверенітет.
Петро Годьмаш,
адвокат.
Закарпатська щотижнева правозахисна газета «Правозахист»
випуск №3 (247) від 2 квітня 2016 года