Оксана Лущевська «З води у воду»
Категорія - реалізм
Вік основної аудиторії - 10-15 років
Жанр - психологічна проза
Мова видання - українська
Оцінка авторів проекту
Оксана Лущевська. З води у воду. - Л.: Видавництво Старого Лева, 2017. - 128 с.
Головна героїня цієї повісті - Данка - типова дівчинка-підліток. Але у неї є мрія - перепливти місцеву річку Сахарку. І саме це бажання керує її життям. Тому дівчина постійно тренується. Ця річка - ніби пунктик для неї. Вона постійно у думках, впливає на вчинки. Дівчина відчуває воду, ріка, перегороджена дамбою, - її царство. Але, коли читаєш повість повністю, постійно зберігається відчуття, що героїня пливе по течії у житі, залежна від інших і в цілому мало активна, не проявляє себе як особистість. І з часом це не змінюється.
Головна героїня мешкає у невеликому місті, тому великі здаються їй далекими, незвіданими і бажаними.
Мене дещо здивувало сприйняття свого міста головною героїнею, оскільки подібне насаджує психологію провінціалів: "Мені самій багато чого бракує в нас. Наприклад, басейну. Чи музеїв. До нас не їздять концерти. Лише перед виборами. Ну, ще є кілька місцевих артистів" (С.70). На противагу тому історія: "Колись у нашому місті творилась історія: козаки, боротьба за незалежність! До нас навіть Шевченко приїжджав! А ще в нас є мисливський будиночок графа Шувалова... Наш дідусь навчався в тому маєтку, коли там зробили технікум" (С.70). Але цього мало, бо в теперішньому часі супротив того, чого бракує, тільки річка.
Коли ж відбувається дія повісті?
Цікава реалістична деталь. Сусідом дівчини є Сашко, який рік провів на війні. Він герой - навіть у школі на його честь встановили меморіальну дошку і пам'ятник. Хлопець разом із мамою робить ножі, це сімейне, таке заняття дісталося йому від дядька. Ножі можуть стати "сімейним бізнесом" і для головної героїні. Ножі, війна, реальність... Прочитатися може також досить неоднозначно. Хоча в цілому хлопець добрий і лагідний. І дуже шкода, що ніде в повісті немає нічого, навіть віддалено пов'язаного з філософією і психологією зброї чи бойових мистецтв.
Ще одною реалістичною деталлю є згадка про те, як важко знайти роботу. Тато головної героїні був інженером на маслозаводі, але той закрили, довелося піти працювати сторожем, возити людей на базар, тепер таксувати, а в невеликому місті - це не вельми прибутковий заробіток (С.19). Так само зупинився і цукровий завод.
Підкреслюється, що тато освічений і розумний чоловік, є одним з найкращих шахістів у місті. Він взагалі дуже сучасний - любить аніме і комікси про Міккі Мауса (хоча чи може в одній людині таке поєднуватись, особисто я сумніваюся). Він правдолюбець і хоче змінювати світ на краще, але безнадійно, бо все закінчується неправомірним звільненням з роботи.
Отже, підсвідомо прочитується, що розумні люди як працівники і громадські діячі не потрібні. А це дещо не той досвід, який варто отримувати підлітку. Альтернативи цьому досвіду у книзі немає.
Описуючи навколишній світ, головна героїня бачить суцільні кіоски, магазини і бари - типовий краєвид минулого.
Судячи з тексту, щось мені взагалі мало віриться, що це наша сьогоднішня реальність, більше схоже на кінець 90-х років минулого століття, але війна начебто сучасна, і згадка про економічну кризу десь посередині між цими подіями в реальності. А от нелюбов до місцевих новин, які іноді ідуть по каналах, коли вмикається місцева трансляція, бо про своє життя люди нібито знають усе з вулиці, - типова для останнього десятиліття. Раніше так не було. І телефони сучасні, з камерами. І гроші донька з батьком перераховували волонтерам. А коли героїня думає про морозиво, то "перебирає у кишені копійки" (С.61), але ж копійки морозиво коштувало понад 20 років тому. Мрія про "бізнес" також типова для 90-х. Зараз таке бажання оформлюється у дещо іншу форму.
Ось така невідповідність епох, хоча неодноразово наголошується, що 90-ті - то минуле.
Іноді дівчина зупиняється біля меморіалу слави, роздивляється обличчя тих, кого вже немає. Тільки що це за меморіал? Кому присвячений? Героям Другої світової війни, Небесній Сотні, загиблим в АТО? І ще нечіткість щодо самої сучасної війни, бо я так ніде і не побачила конкретики. Війна - тло, розмите і невиразне. І це дуже погано, що саме такий образ сучасної війни можемо бачити у художньому творі для підлітків. Краще б вона там взагалі не згадувалася.
Ще один персонаж - Бодя. Цей хлопчик постійно з'являється поряд із головною героїнею. Вона йому явно подобається, але дівчина взагалі не сприймає хлопця, він викликає у неї неоднозначні емоції, ніби й не дратує, але постійно здається дурним, якимсь незугарним. Ця увага їй набридає. Хлопець сприймається нею не як особистість, а як власність. Якби вона нормально з ним спілкувалася, він би не був таким набридливим, щоб хоч якось до неї достукатися. Ніяких же відступів щодо того, що так не варто робити, чи ситуацій, які б це реально показали, у творі немає. А її почуття до іншого хлопця, Скретча, теж досить нечітко прописані. І Сашка вона до старшої дівчини ревнує. Але і ця емоційна лінія не доведена до пуття.
Наявні у творі і модні нині теми: "...замість пласких грудей, як було раніше, маю помітні горбики. Капець, як це мене дратує. Ще я переживаю, що скоро обросту волоссям: на ногах і під пахвами, і в усіх місцях. І що тоді? Не ходити ж із заростями. А-а-а, як мені це не подобається. Підслуховувала якось хлопців на ставку, вони сміялися, бо в когось волосся стирчало з-під купальника і з-під пахв. Я тоді сказала мамі. Її це обурило, мовляв, яка кому різниця, що в кого росте?!" (С.50).
І хоч у героїні є мета, в цілому книга сповнена безнадії. І закінчення відкрите, навіть без чітких натяків на позитивне вирішення проблем. Все залишається на рівні мрій і розмов. А такі твори не сприяють бажанню розвиватися і перемагати.
В цілому книга повільна, у ній багато звичайних описів, які часто могли б бути відсутні, на сюжет це суттєво не вплинуло б. Не спостерігається також якогось цікавого психологічного розвитку персонажів.
Окрім того, виявилося, що книга доволі погано запам'ятовується. Також важко визначити її ідею.
Висновок: Хоча книга досить легко читається, та відчуття від неї неоднозначні. Особисто мене ця книга зовсім не вразила.
Дарина Пилипенко
Ще більше цікавих проектів на нашому новому сайті, який тепер стає головним!
Приєднуйтесь - http://ukrbook.blogspot.com/
Інші думки про книгу:
Анастасія Музиченко "Ніколи не здавайся, пливи!" - http://www.barabooka.com.ua/nikoli-ne-zdavajsya-plivi/
Олена Нестеренко "Барви літа: чотири книжки про канікули" (фрагмент) - https://bokmal.com.ua/books/barvi-lita-5-knizhok-pro-kanikuli/
Вік основної аудиторії - 10-15 років
Жанр - психологічна проза
Мова видання - українська
Оцінка авторів проекту
Оксана Лущевська. З води у воду. - Л.: Видавництво Старого Лева, 2017. - 128 с.
Головна героїня цієї повісті - Данка - типова дівчинка-підліток. Але у неї є мрія - перепливти місцеву річку Сахарку. І саме це бажання керує її життям. Тому дівчина постійно тренується. Ця річка - ніби пунктик для неї. Вона постійно у думках, впливає на вчинки. Дівчина відчуває воду, ріка, перегороджена дамбою, - її царство. Але, коли читаєш повість повністю, постійно зберігається відчуття, що героїня пливе по течії у житі, залежна від інших і в цілому мало активна, не проявляє себе як особистість. І з часом це не змінюється.
Головна героїня мешкає у невеликому місті, тому великі здаються їй далекими, незвіданими і бажаними.
Мене дещо здивувало сприйняття свого міста головною героїнею, оскільки подібне насаджує психологію провінціалів: "Мені самій багато чого бракує в нас. Наприклад, басейну. Чи музеїв. До нас не їздять концерти. Лише перед виборами. Ну, ще є кілька місцевих артистів" (С.70). На противагу тому історія: "Колись у нашому місті творилась історія: козаки, боротьба за незалежність! До нас навіть Шевченко приїжджав! А ще в нас є мисливський будиночок графа Шувалова... Наш дідусь навчався в тому маєтку, коли там зробили технікум" (С.70). Але цього мало, бо в теперішньому часі супротив того, чого бракує, тільки річка.
Коли ж відбувається дія повісті?
Цікава реалістична деталь. Сусідом дівчини є Сашко, який рік провів на війні. Він герой - навіть у школі на його честь встановили меморіальну дошку і пам'ятник. Хлопець разом із мамою робить ножі, це сімейне, таке заняття дісталося йому від дядька. Ножі можуть стати "сімейним бізнесом" і для головної героїні. Ножі, війна, реальність... Прочитатися може також досить неоднозначно. Хоча в цілому хлопець добрий і лагідний. І дуже шкода, що ніде в повісті немає нічого, навіть віддалено пов'язаного з філософією і психологією зброї чи бойових мистецтв.
Ще одною реалістичною деталлю є згадка про те, як важко знайти роботу. Тато головної героїні був інженером на маслозаводі, але той закрили, довелося піти працювати сторожем, возити людей на базар, тепер таксувати, а в невеликому місті - це не вельми прибутковий заробіток (С.19). Так само зупинився і цукровий завод.
Підкреслюється, що тато освічений і розумний чоловік, є одним з найкращих шахістів у місті. Він взагалі дуже сучасний - любить аніме і комікси про Міккі Мауса (хоча чи може в одній людині таке поєднуватись, особисто я сумніваюся). Він правдолюбець і хоче змінювати світ на краще, але безнадійно, бо все закінчується неправомірним звільненням з роботи.
Отже, підсвідомо прочитується, що розумні люди як працівники і громадські діячі не потрібні. А це дещо не той досвід, який варто отримувати підлітку. Альтернативи цьому досвіду у книзі немає.
Описуючи навколишній світ, головна героїня бачить суцільні кіоски, магазини і бари - типовий краєвид минулого.
Судячи з тексту, щось мені взагалі мало віриться, що це наша сьогоднішня реальність, більше схоже на кінець 90-х років минулого століття, але війна начебто сучасна, і згадка про економічну кризу десь посередині між цими подіями в реальності. А от нелюбов до місцевих новин, які іноді ідуть по каналах, коли вмикається місцева трансляція, бо про своє життя люди нібито знають усе з вулиці, - типова для останнього десятиліття. Раніше так не було. І телефони сучасні, з камерами. І гроші донька з батьком перераховували волонтерам. А коли героїня думає про морозиво, то "перебирає у кишені копійки" (С.61), але ж копійки морозиво коштувало понад 20 років тому. Мрія про "бізнес" також типова для 90-х. Зараз таке бажання оформлюється у дещо іншу форму.
Ось така невідповідність епох, хоча неодноразово наголошується, що 90-ті - то минуле.
Іноді дівчина зупиняється біля меморіалу слави, роздивляється обличчя тих, кого вже немає. Тільки що це за меморіал? Кому присвячений? Героям Другої світової війни, Небесній Сотні, загиблим в АТО? І ще нечіткість щодо самої сучасної війни, бо я так ніде і не побачила конкретики. Війна - тло, розмите і невиразне. І це дуже погано, що саме такий образ сучасної війни можемо бачити у художньому творі для підлітків. Краще б вона там взагалі не згадувалася.
Ще один персонаж - Бодя. Цей хлопчик постійно з'являється поряд із головною героїнею. Вона йому явно подобається, але дівчина взагалі не сприймає хлопця, він викликає у неї неоднозначні емоції, ніби й не дратує, але постійно здається дурним, якимсь незугарним. Ця увага їй набридає. Хлопець сприймається нею не як особистість, а як власність. Якби вона нормально з ним спілкувалася, він би не був таким набридливим, щоб хоч якось до неї достукатися. Ніяких же відступів щодо того, що так не варто робити, чи ситуацій, які б це реально показали, у творі немає. А її почуття до іншого хлопця, Скретча, теж досить нечітко прописані. І Сашка вона до старшої дівчини ревнує. Але і ця емоційна лінія не доведена до пуття.
Наявні у творі і модні нині теми: "...замість пласких грудей, як було раніше, маю помітні горбики. Капець, як це мене дратує. Ще я переживаю, що скоро обросту волоссям: на ногах і під пахвами, і в усіх місцях. І що тоді? Не ходити ж із заростями. А-а-а, як мені це не подобається. Підслуховувала якось хлопців на ставку, вони сміялися, бо в когось волосся стирчало з-під купальника і з-під пахв. Я тоді сказала мамі. Її це обурило, мовляв, яка кому різниця, що в кого росте?!" (С.50).
І хоч у героїні є мета, в цілому книга сповнена безнадії. І закінчення відкрите, навіть без чітких натяків на позитивне вирішення проблем. Все залишається на рівні мрій і розмов. А такі твори не сприяють бажанню розвиватися і перемагати.
В цілому книга повільна, у ній багато звичайних описів, які часто могли б бути відсутні, на сюжет це суттєво не вплинуло б. Не спостерігається також якогось цікавого психологічного розвитку персонажів.
Окрім того, виявилося, що книга доволі погано запам'ятовується. Також важко визначити її ідею.
Висновок: Хоча книга досить легко читається, та відчуття від неї неоднозначні. Особисто мене ця книга зовсім не вразила.
Дарина Пилипенко
Ще більше цікавих проектів на нашому новому сайті, який тепер стає головним!
Приєднуйтесь - http://ukrbook.blogspot.com/
Інші думки про книгу:
Анастасія Музиченко "Ніколи не здавайся, пливи!" - http://www.barabooka.com.ua/nikoli-ne-zdavajsya-plivi/
Олена Нестеренко "Барви літа: чотири книжки про канікули" (фрагмент) - https://bokmal.com.ua/books/barvi-lita-5-knizhok-pro-kanikuli/