***
Пам'ятаю дуже дивний день 18 лютого цього року, коли київська влада зупинила метро.
Я їхала з паспортного столу додому в тролейбусі, який йшов через Академію мистецтв і вокзал. Щойно звільнилася з роботи і вже там чула якісь дуже страшні новини про масові вбивства у центрі - 5, 7, 9 людей... - колеги говорили це з якоюсь дикою посмішкою і самі собі не вірили. Мені здавалося, що це фігня якась, було сонячно і звично, ніби нормальне київське життя, як завжди.
У троліку було набито людей, набитий тролік виїхав на Повітрофлотський міст і стало видно: проспектом Перемоги йшло пішки додому теж дуже багато людей, а від КПІ йшла молодь на Майдан Незалежності - від такого двостороннього мурашника всередині все захололо - виглядало стрьомно, але все-таки не так страшно - багато людей, це добре, гірше якщо їх немає.
Пасажири троліка говорили про щось своє, всі були зайняті думками про вечерю і невдоволенням щодо руху транспорту... Раптом хлопець, який стояв на передньому майданчику, почав голосно говорити: "Громадяни, зараз на Інститутській вбивають людей! У центрі вашого міста зараз вбивають людей, а ви все ще ходите на роботу?? Не робіть вигляд, що вам байдуже!"
Всі дуже злякалися, замовкли - звісно, всі вже щось чули... а потім почали відгавкуватися - " а нам що робити? а що ви хочете? а чим нам дітей годувати? якби був один лідер проти Януковича, а так неясно що..."
Українцям завжди страшні новини про смерть і біль, вони не вірять і заміщують цю інформацію до останнього. Але коли межу вже перейдено - ти бачиш своїми очима, що це правда, ти бачиш, як вбивають людей, а здається що тебе. Ти бачиш, як їх забивають палками дикі кабани, не знати за що - це вже стає твоєю особистою справою. Зло має бути покаране. І буде, обов'язково.
Я їхала з паспортного столу додому в тролейбусі, який йшов через Академію мистецтв і вокзал. Щойно звільнилася з роботи і вже там чула якісь дуже страшні новини про масові вбивства у центрі - 5, 7, 9 людей... - колеги говорили це з якоюсь дикою посмішкою і самі собі не вірили. Мені здавалося, що це фігня якась, було сонячно і звично, ніби нормальне київське життя, як завжди.
У троліку було набито людей, набитий тролік виїхав на Повітрофлотський міст і стало видно: проспектом Перемоги йшло пішки додому теж дуже багато людей, а від КПІ йшла молодь на Майдан Незалежності - від такого двостороннього мурашника всередині все захололо - виглядало стрьомно, але все-таки не так страшно - багато людей, це добре, гірше якщо їх немає.
Пасажири троліка говорили про щось своє, всі були зайняті думками про вечерю і невдоволенням щодо руху транспорту... Раптом хлопець, який стояв на передньому майданчику, почав голосно говорити: "Громадяни, зараз на Інститутській вбивають людей! У центрі вашого міста зараз вбивають людей, а ви все ще ходите на роботу?? Не робіть вигляд, що вам байдуже!"
Всі дуже злякалися, замовкли - звісно, всі вже щось чули... а потім почали відгавкуватися - " а нам що робити? а що ви хочете? а чим нам дітей годувати? якби був один лідер проти Януковича, а так неясно що..."
Українцям завжди страшні новини про смерть і біль, вони не вірять і заміщують цю інформацію до останнього. Але коли межу вже перейдено - ти бачиш своїми очима, що це правда, ти бачиш, як вбивають людей, а здається що тебе. Ти бачиш, як їх забивають палками дикі кабани, не знати за що - це вже стає твоєю особистою справою. Зло має бути покаране. І буде, обов'язково.