Jul 23, 2014 12:40
сюжети про похорони воїнів, які загинули під час АТО, інформармація про обстріли будівель мирних жителів від друзів, які там живуть - не проходить безслідно. три останні дні тільки і думаю, що про війну. прийшли повісти друзям і брату подруженьки. спочатку я боялася. так боялася, шо не могла їм писати і питати, як у них справи. ну, завжди ж найкраще, сховатися від проблем у шкаралупу і не реагувати на те, що відбувається навколо.
але сьогодні до мене нарешті дійшло. у нас війна. а я тут сиджу і боюся. мені страшно за моїх близьких і рідних хлопців, але кому, як не їм воюювати зараз на Сході? якщо не захищати себе зараз, то хто буде нас захищати, коли все розповсюдиться на інші області. я готова працювати у зоні бойових дій (зрештою, я сама собі обрала професію) і готова швидко вчитися, якщо будуть потрібні мої руки, як медсестри. но, блять, сидіти на фб і в жж, лайкати патріотичні записи, а самому думати, як надійніше заховатися, щоб за тобою не прийшли, вважаю не гідні вчинки ні чоловіка, ні жінки. при тому, шо хай там воюють інші, а не я, мене шкода кидати в зону бойових дій, то хіба це чесно?! да, блять, люди у цій війні - гарматне м"ясо, але ми, прості люди, нічого не можемо зробити. але якщо не будемо захищатися, то кінець нас усім прийде дуже швидко.
моя країна,
своє рідне